Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами, Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну. Талановитий митець і культурний діяч, він усе своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їхніми болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори, як в літературі, так і в кіно, оспівують українців, його сучасників, тому історична доля української нації є центральною темою у творчості письменника.

Майже всі твори митця - це розповіді про українців, людей, серед яких він народився, яких усім серцем любив і для яких творив. Ось кіноповість «Зачарована Десна», у якій письменник показав працелюбний і краси ... Читати далі »

Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті «Зачарошіна Десна», як і в інших своїх творах, неповторну красу природи. Через увесь іиір проходить образ зачарованої Десни. У своїй «Автобіографії» О. Довженко писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не Може бути митцем. Та й не тільки митцем…» Органічна єдність людини і природи - ось що передусім характеризує палітру Довженка-художника. Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно зміню-гться. Наприклад, картини рятування затопленців уже не забудеш ніколи.  «…Сходило сонце. Картина була незвичайна, наче сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкривався зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці». Блискуче відтворена Довженком природа служить емоційним акомпанементом, ліричною паралеллю до настроїв героя: «Світ одкривається ... Читати далі »

Закрийте очі, уявіть себе маленьким хлопчиком або дівчинкою. Чи згадаєте ви якісь дива, якісь чудернацькі пригоди, якісь уривки з дитинства, що хвилюють і зараз? Можливо, це будуть цікаві спогади про те, як «плаче» бурулька, а може, ви бачили, як займається зоря, чи як летять у вирій птахи? Хіба це не диво? Не стало Олександра Довженка, але спогади його залишилися. Чудові спогади про дитинство, в якому на кожному кроці трапляються дива. Зберіться із силами, з думками і почнемо шукати духовну велич і моральну красу людини в кіноповісті Довженка «Зачарована Десна». Що треба зробити найперше? Прочитати повість. Вона невеличка, і ви швидко упораєтесь. Далі потрібно знайти цитати, які характеризують персонажів. Ви скажете, що їх там не так вже й мало. Це правда, але нам потрібні лише основні: батько, мати, дід, прадід, баба та ще, може, дядько - родичі Сашка.Кіноповість сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. Вся вона - вінок із ніби задуш ... Читати далі »

В повісті дві сюжетні лінії. Перша - це тема протесту проти кріпаччини, неволі. Друга - тема кохання. Вічна тема. Невідомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка, але з усієї її поведінки видно, що не за власним бажанням. Боротьба за своє кохання до Остапа - це її жіноче виявлення свободолюбства, прагнення вирватися із неволі моральної. Соломія надзвичайно рішуча. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом з ним поділяє небезпеку важкого шляху. її жахають палаючі плавні, але вона не відступає від своєї мети - знайти пораненого Остапа. Справжнім гімном хоробрості жінки, сили її кохання звучать останні сторінки оповідання. На фоні поведінки Котигорошка рішення Соломії напасти на турецьку варту виглядає подвигом. Ніжне кохання і товариська виручка, жіночність і мужність органічно поєднуються в характері героїні. Гинучи в дунайських хвилях, Соломія сміливо дивиться смерті у вічі, відчуває, як «невгамовні сили життя встають і пруться, і ... Читати далі »

Читаючи повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», я ніби опиняюся серед казкової природи, «серед вічного шуму річки, серед довгих плакучих трав, серед зажурених гір» - серед дивовижного світу. Цей світ має своїм джерелом гуцульську міфологію, українські повір’я часів сивої давнини. Мене чарує його незвичайність, його краса та фантастика. Міфологічний світ йде від дихання гір, від «суму чорних смерекових лісів», від стрімкого бігу струмків, які весело дзюрчать, збігаючи з далеких й близьких верхівок гір. Де ще можна сховатися нечистій силі, аріднику, як не серед цього царства природи?! Де ще можна зустріти лісовиків, як не у лісі, де вони «пасуть свою маржинку: оленів, зайців і серн»? Тут можна зустріти й веселого чугайстра, «який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки», і почути такий страшний голос сокири.

Із самого малечку людина чує розповіді про міфологічні істоти, про живий дух природи, і не лише чує, а й сама бачить б ... Читати далі »

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в ... Читати далі »

Якщо ви хочете дихати свіжим повітрям, поспішайте у село, де зустрінетесь з героями Миколи Куліша.У цьому розділі ми з вами знову опинилися у селі. Але зараз ми його побачимо за часів Радянської влади. А нашим гідом буде Микола Куліш. Заглибимося трохи в біографію Миколи Куліша. Народився він у 1892 році на Херсонщині. Вже п’яти років відправили його пастушкувати, та ще й нянькою довелося йому бути. Тому Микола скоріше пішов вчитися: спочатку до народної школи, а потім до училища. Але звідти його виключили за симпатії до поглядів РСДРП. Куліш вступає до Олеш-ківської земської гімназії. Але її раптом закрили. Мріючи одержати атестат зрілості, він екстерном складає іспити за гімназичний курс. У 1914 році його бажання здійснилося. Микола мріє про університет. Але розпочалася світова війна. Що поробиш, треба було йти до Одеської школи прапорщиків, а згодом їхати на фронт. Замість університетських знань прийшлося здобувати військових. У 1919 році він формує Дніпровський ... Читати далі »

Українське село… Скільки йому було присвячено творів нашими видатними письменниками і поетами; скільки йому довелося винести! Із п’єс Миколи Куліша постає переді мною воно, розп’яте голодом, здичавіле, жебрацьке; село, де, як і завжди, йде боротьба між багатіями та бідняками. Останні вірять, що прийшов, нарешті, їх час, що доля усміхнулася до них, що чекає їх комуна або колгосп, які дадуть їм те, про що вони мріяли - землю і владу. Але чи не марні ці сподівання? Якщо розглядати село двадцятих років, то треба неодмінно зупинитися на п’єсі «97». Дев’яносто сім незаможників  стають  символом  непохитності, вірності ідеалам комуни. Але чи потрібні були ці ідеали, коли «варити он нічого! Голод заходить!»? Це говорить дружина Стоножки - Ганна. І ніби вторять їй голоси і Орини, яка каже Огирю про хліб: «Хоч понюхати дайте, а то ж усе сніг та сніг»; і самого Стоножки: «Світ в очах отак хилиться, крутиться… Запоморочилось у голові так, що іноді не знаю, де я й ... Читати далі »

Микола Куліш - одна з найтрагічніших постатей української драматургії доби «розстріляного Відродження». До кожного з наших корифеїв ми можемо прийти на могилу поклонитися, а Микола Куліш, востаннє обізвавшись з політичного ізолятора на Соловках 15 червня 1937 року, зник у безвісті. Та не зникла драматична спадщина письменника. Зараз Микола Гурович Куліш повернувся до нас своїми творами, в яких висвітлюються одвічні проблеми людського життя. Частина спадщини драматурга присвячена долі українського села 20-х років. Цедрами: «97», » Комуна в степах», «Прощай, село». Які проблеми хвилювали автора? Голод після громадянської війни, пошуки шляхів нового життя на селі, усвідомлення цінності людської особистості.

Трагедія «97» - це змалювання побутового життя селян під час нестерпного голоду. Автор у п’єсі показав нам боротьбу незаможників проти глитаїв Гирі та Годованого. Дев’яносто сім незаможників слобідки Рибальчанської піднялись на боротьбу з гол ... Читати далі »

1923 року Микола Куліш пише п’єсу «Мина Мазайло», темою якої є міщанство й українізація. Свою комедію письменник створив на «живому матеріалі», чкий дало йому спостереження над запроваджуваним у 20-ті роки процесом українізації. У п’єсі поставлено одвічне питання: бути чи не бути українській мові? Комедію цю свого часу хтось із критиків назвав «філологічним водевілем» - малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови. Українізація, що велася з 1923 року, як рентгенівське проміння, нпсвітила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове гаяти Україною. Твір Миколи Куліша висвітлює проблеми русифікації України, ику у 1920 році більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою «україиізацією». Уже з перших реплік героїв комедії стає зрозумілим, шо це «філологічна і п’сса». Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище і шукає вчительку, яка б навчила його правильно говорити «по-руському». Він рішуче ... Читати далі »

Твір за п’єсою М. Куліша «Мина Мазайло».

Вершиною комедійного таланту Миколи Куліша стала п’єса «Мина Мазайло». Але в цій комедії автор порушує досить серйозну проблему. Проблему нп« ціональної свідомості українців, а також мовну проблему, яка не втратила актуй альності і сьогодні. Харківський службовець Мина Мазайло - головний персонаж п’єси - прагне будь-що пробитися до «власть імущих». А щоб досягти цього, переконанні! він, слід зректися своєї предківщини, змінити «недоброзвучне» «плебейськії прізвище на Сіренєва, Розова, Тюльпанова, на крайній випадок - Мазєніна. Коротше: відмовитися від українства, від материної мови, зректися власного «я». Цим він сподівається підвищити своє службове становище, здобути авторитет серед службовців.

Чим не новітній Мартин Боруля?

Тепер таких безбатченків-перевертнів називають манкуртами. Цей національний нігіліст ненавидить свій ... Читати далі »

Україна… Як багато почуттів вкладено в це слово! Яка вона іолична, неповторна у своїй мальовничій красі! Та краса і велич нашої землі переплетені із смутком трагічних сторінок її історії. Така доля цієї землі, що весь час її шматували на частини і не ииала вона спокою від лютих ворогів. Наш народ пройшов через жорстокі битви з татаро-менголами, криваві бої з шляхетською Польщею, зазнав свавілля російського царя. Україна гідно винесла всі випробування. А рутійною силою мужності й стійкості її синів була любов до рідної землі.

Яскравим прикладом нерозривної єдності батьківщини й генія є життєвий і творчий шлях славнозвісного Кобзаря. Незважаючи на тяжкі випробування, що випали на долю Т. Шевченка, незабутніми залишаються його слова:

• Я так її, я так люблю
• Мою Україну убогу,
• Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю. Болем за свою понівечену землю напоєний кожний рядок його пристрасних пое ... Читати далі »

«Інститутка» - це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про взаємовідносини між кріпаками та панами. Письменниця показала нестерпне становище селян, що є наслідком жорстокості і бездушності кріпосників, зобразила наростання народного гніву, мораль панів і трудового народу, стан тодішньої освіти. У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпач-ки Устини і молодої пані. Назва твору наштовхує нас на думку, що головний герой - освічена поміщиця. «І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!» - це враження від зовнішності панночки. Але яке її внутрішнє обличчя? Це егоїстична людина, що відчувається, наприклад, у сцені відбору інституткою наймички. Цим контрастом між зовнішнім і внутрішнім виглядом панночки авторка зобразила суперечність між охайністю, зовнішньою культурою переважної більшості дворян та їхнім мерзенним нутром. Сюжет повісті звів інститутку та Устину. Розповідь про і події в повісті ... Читати далі »

У роки кріпосницького лихоліття почала свою літературну діяльність Марія Олександрівна Вілінська, яка ввійшла в літературу під псевдонімом Марко Вовчок. Це видатна письменниця другої половини XIX століття, яку І. Я. Франко назвав бор-цом за волю і людські права трудового народу. Марко Вовчок глибоко вивчила життя покріпаченого люду, його усну народну Творчість. Шевченків «Кобзар», «Записки мисливця» Тургенє-ви, «Мертві душі» Гоголя були основними джерелами творчості молодої письменниці. Вони виробили у неї переконання, Що неволя - це рабство, з яким треба боротися. Тяжко живеться кріпакам і на Україні, і в Росії. Ось чому Марко Вовчок і розпочала свою творчість антикріпосницькими оповіданнями і повістями. Популярність творів Марка Вовчка визначалась умінням письменниці піднести в своїх творах основні питання боротьби з кріпосництвом. Т. Г. Шевченко назвав письменницю «ясною зорею» в літературі, «обличителем жестоких людей». Тему тяжкого життя жінки-кріпачки розвинув ... Читати далі »

Патрiотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 роцi. Поетеса дуже любила свою країну, свiй народ, її хвилювала доля рiдної України, яка перебувала пiд владою Росiї, не мала навiть власної державностi. Удрамi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю.

Драма починається з опису родини Оксани, її рiдного будинку. Поетеса зображує людей, якi по-справжньому любили Україну, українську мову та звичаї. Оксана — дiвчина, яка дуже любить природу: їй подобається вирощувати та збирати квiти, спiвати пiснi бiля рiчки та в гаю. Вона щира патрiотка своєї країни:

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

Оксана пишається тим, що вона народилася в Українi, тим, що вона українка. Раптом вона зустрiчає Степана, який приїхав із Москви на Україну. Оксана щиро закохалася в нього, погодилася бути його дружиною, поїхати з ним до Москви. Але вона навiть не уявляла, ... Читати далі »

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, i тривалi болi, i хвилиннi радощi впливали на твори Лесi Українки, але нiколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиреннiсть компромiсiв робили Лесю Українку наймужнiшою серед численних тогочасних поетiв. Її поетичне слово служило визвольним iдеям народу i залишилося взiрцем для поетичних поколiнь. Простежуючи її творчiсть, ми розумiємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка вiддавала йому всi сили i це, як вiдзначила ще дожовтнева «Рабо-чая правда», зробило її поетесою — другом робiтникiв, поставило її в лави борцiв за повалення самодержавства i встановлення справедливого ладу.

Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню вiдданiсть справi, про їхнi ... Читати далі »

Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертвувати собою:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки наді ... Читати далі »

(За драмою-феєрiєю Лесi Українки «Лiсова пiсня»)

Лесю Українку називають у народi дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчiстю Тараса Григоровича Шевченка i понесла далi естафету правди, добра i людяностi. Її лiрика сповнена глибокої пристрастi, нiжної задушевностi, щирої любовi до рiдної землi, навколишньої природи, до свого нескореного народу.

Драма-феєрiя «Лiсова пiсня» — це надзвичайний твiр Лесi Українки — видатної української поетеси, письменницi, фiлософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичнiсть образiв та гармонiчна єднiсть реальностi та фантазiї. В «Лiсовiй пiснi» Леся Українка ставить та намагається вирiшити вiчнi питання: життя й смертi, кохання та ненавистi, вiрностi і зради, пошуку правди, справедливостi.

Однак у драмi-феєрiї є дещо таке, що сьогоднi звучить особливо гостро — це трагiчна тема вiдносин людини з природою. Головнi герої «Лiсової пiснi» — це представники людства та природи. ... Читати далі »

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далi й закохав у себе дочку лiсу, нiжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небiж доброго i мудрого дядька Лева. У драмi не подано передiсторiї життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творi збігається з першими кроками вiд дитинства до юностi. Вiн з’являється бiля лiсового озера одного святкового дня на раннiй провеснi в супроводi свого дядька. Вся iстота Лукаша, як i природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвiтiння, коли серце переповнене мрiями про щастя, а весь свiт здається невимовно прекрасним. Хочеться жити i славити життя. I Лукаш славить його нiжним спiвом сопiлки, яку вiн щойно вирiзав i змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса пiдкреслює неабияку музичну обдарованiсть юнака. Як за народною легендою перелiтнi птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм спiвом пробуджує в природi буян ... Читати далі »

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім — Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер — Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина». Мати Лариси Косач — Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, — рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Дитинство Лариси Косач пройшло в сільській місцевості на Волині: родина жила спочатку в Звягелі, а згодом переїхала в с. Колодяжне (на зиму Косачі перебиралися до Луцька). Початкову освіту майбутня поетеса здобула в ... Читати далі »

Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті.
Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька:
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,-
От собі - людина Божа!
Таким чином авторка підкреслює, що талановита людина зовнішньо може й не відрізнятися від інших. Значить, скарби духовності слід шукати у вчинках, Поезії співця приносили справжнє задоволення людям, бо допомагали у радощах та горі, «розходились по світу стоголосою луною».
Зростання почуття громадського обов’язку поета відбувалося поступово. Спочатку, в юності, в його віршах панував опис краси природи, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув у світи «таємні надхмарні». Але пізніше, пригляд ... Читати далі »

Що таке пісня? Це справжній скарб, в якому поєднуються талант і моральна краса людини. Тому з піснями Марусі Чурай рушали в походи козацькі полки гетьмана Богдана Хмельницького. Тому їх співав і співає український народ. І з тих пісень поставає талановита дівчина, віддана Батьківщині, вірна у коханні. Дзвінкий голос Марусі надихав запорозьких козаків на подвиги: Вона ж була як голос України, що клекотів у наших хорогвах! Адже вона і сама козачка. Хоч загинув батько, але загинув як «лицар», як козак. Ця дівчина пишалася своїми батьками, які навчили її бути сміливою, чесною, мати чуйну душу, навчили її мовчки переносити горе, а на це потрібна велика мужність. На все життя запам’ятала Маруся материнські накази:

• Ø - Як не буде, не скигли, доню, то великий брид. Здушили сльози - не виходь на люди.

Болить душа - не виявляй на вид. І виросла Маруся, і покохала сусіда Гриця Боб-ренка, покохала щиро, відд ... Читати далі »

На світі існує багато талантів: влучно збрехати або красиво сказати, непомітно вкрасти або поділитися останнім. І тільки від нас з вами залежить, який «талант» ми оберемо. Проте є й інші, високі та надзвичайні таланти. Наприклад, талант складати вірші. Таким талантом досконало володіє Ліна Костенко. Що ж нам відомо з її біографії? Народилася вона у березні 1930 року на Київщині. Писати вірші почала рано - в ранньому віці. Писала так багато, що врешті-решт в шістнадцять їх надрукували. Навчалася в Київському педагогічному інституті - не сподобалося. Задушлива атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною. І вирішила Ліна Костенко виїхати до Москви - на свіже повітря. Опинилася вона там уже в літературному інституті. У 1957 р. виходить її перша збірка «Проміння землі», у 1958 р. - «Вітрила», у 1961 - «Мандрівки серця». Але потім Ліна замовчала. Це не значить, що вона забула, як пишуться вірші. Просто доб ... Читати далі »

Перше знайомство з Ліною Костенко зворушило мене до глибини душі. Як сталося, що така духовно красива людина не прийшла у школу, в душі дітей значно раніше? Яка спорідненість душі і думок з таким вже знайомим словом Лесі Українки! Слово нашої сучасниці одягнене в яскраву художньо-естетичну форму, виступає потужним носієм духовної енергії народу, примушує читача задуматися над багатьма проблемами життя, по-філософськи підійти до вирішення їх. Викликає повагу до поетеси те, що вона ніколи не йшла на угодовство з тоталітарним режимом, «не поклала лжу на струни». Мало того, вона завжди могла (і вважала це своїм моральним правом) подати руку допомоги своїм опальним друзям.

Л. Костенко поєднала в собі кращі риси митця - суворого ревнителя національних традицій, духовного донора української культури. Вона «не зміняє совість на харчі», бо «душа її у Бога на плечі». У поетеси слово - вчинок, а життя - як слово. В одній із з ... Читати далі »

Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться - У мене жодних претензій нема До долі - моєї обраниці. Л. Костенко. Ліна Костенко - справжній майстер слова, чесний і безкомпромісний, мислячий і самобутній художник. Вона стала гордістю свого народу, бо не йшла на компроміс із власною совістю. Уже перші твори показали великий талант молодої поетеси в когорті письменників-шістдесятників. Поезії Ліни Костенко вчать мріяти, примушують хвилюватися, задумуватися над своїм життям. І серед цих прекрасних творів - історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах «Маруся Чурай». Твір змальовує події з нашої далекої історії, з часів Хмельниччини. Авторка дотримується історичної правди. Вона розповідає про життя українських міст і сіл періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Одним із центральних образів твору є образ української дівчини Марусі Чурай. Маруся наділена поетичним таланто ... Читати далі »

Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами, Що до цілющої води Простує, занедбавши храми.М. Рильський.  Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині. Сковорода - автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розумію ... Читати далі »

Шкільний твір на тему  «Байки у творчому доробку Г. Сковороди».

План

І .     Г. С. Сковорода - видатний філософ, гуманіст, співець людських чеснот.

II.        Людина - «коваль свого життя».

1.         Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Ой, пташино жовтобока».

2.         Чиста «як кришталь» совість - запорука щасливого життя у вірші «Всякому городу - нрав і права…»

3.         Воля - найбільше багатство людини у вірші «De libertate», байці «Чиж і Щиглик».

4.         «Робота наша - джерело радості» в байці «Зозуля та Дрізд».

5.         Праця в природженому ділі - щастя людини в байці «Бджола і Ше ... Читати далі »

Шкільний твір на тему  «Філософські роздуми Г. Сковороди» Яке воно, де його шукати? Це відчуття завжди спогодує про себе спокоєм і незвичайним хвилюванням серця. Кожний уявляє птаха щастя по-різному, а Г. Сковорода своїми діями ми допомагає збагнути шляхи і способи його досягнення. Великий любомудр розуміє щастя у самопізнанні, а доказ  у відповіді до ченців: «Я стовпотворіння умножати собою ту… Світ мене не впіймає». Григорій Савич Сковорода. Видатний український письменик, філософ і педагог, обстоював права трудового народу нЖ свободу і різнобічний розвиток, на щасливе життя. Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, щ ... Читати далі »

Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново «відкрита» ще в 1920-іро-ки, коли святкується двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців традиційні цінності. Все більше людей охоплені ностальгією за гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають увагу до етнографічних досліджень, відновлюють націоналістичні рухи. Прагнення простоти виявляється в тяжінні до природного способу життя: мисливства, рибальства, мандрів і спорту, цьому великою мірою має завдячувати культ Сковороди серед української літературної богеми - Павла Тичини, Михайла Філянського, Максима Рильського.

Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній найвищим творчим з ... Читати далі »

Серед натхненних співців краси нашої любої України невгасимим сяйвом палахкотить ім’я талановитого поета XX століття Володимира Сосюри. М’який лірик, він підносився до висот подвижницької самопожертви заради блага рідного краю. Образ Вітчизни незмінно окрилював його фантазію та уяву, на дихаючи на створення поезій, пронизаних палкою синівською любов’ю до України. Всі вони сприймаються як одкровення справжнього патріота і громадянина, вселяють віру в достойне майбутнє своєї Батьківщини. Свіжістю, світлою радістю, весняними надіями віє від поезії Сосюри «Солов’їні далі». Митець щасливий, що живе в одному ритмі з народом, служить йому щирим словом і чесним ділом. Його серце б’ється в грудях «молодо і дзвінко», й поет радісно сповіщає усіх:

• Краю ти мій, краю,
• Кращого за тебе я в житті не знаю!
• Кращого не знаю, далі мої сині,
• Як весну стрічати на моїй Вкраїні.

Але Сосюра ... Читати далі »

Леонід Леонов якось сказав, що справжній письменник можи народитись з великої людини. Ці слова мимоволі згадуються коли мова заходить про Максима Рильського та Володимирі Сосюру. Я вважаю, що образ поетів-гуманістів, чарівників слова, захоплює не тільки мене. Чарує поезія митців серце людини, ви» кликає нечуваної сили емоції, примушує замислюватися над сеячц сом життя. Особливо мені подобаються вірші поетів про кохання, дружбу, природу. Вони стали виразниками думок і почуттім народу, які втілювали у прекрасні поетичні форми. Не віриться, що хтось не знає поезії «Яблука доспіли» М. Т. Рильського, яка є справжньою перлиною любовної лірики, що ввійшла до скарбниці світової поетичної літератури. Цей вірш про прекрасне, пристрасне кохання, в ньому відображено красу високих людських почуттів. Основний мотив поезії взятий із життя, з народної творчості. В одній з народних) пісень співається:

• Не всі ж тії та сади цвітуть,< ... Читати далі »

Ви знаєте, що таке інтимна лірика? Так, це вірші про кохання. Про його радощі та про його муки. Бо відколи існує людина, існує кохання - чисте, благородне почуття. Проте кохання у Франка було не дуже вдалим. Як приклад тому - збірка «Зів’яле листя». Але не варто ототожнювати ліричного героя із самим автором. Збірка «Зів’яле листя» - це не тільки інтимна лірика І. Франка. Тут ми знайдемо і чудові приклади лірики пейзажної. Природа ніби виступає живою, дихає, Кохає разом з автором. Разом з тим пейзажні етюди тІсно переплітаються з роздумами ліричного героя: В зів’ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю? Побачили, скільки думок в одній строфі, і одночасно яка простота? Зараз давайте згадаємо композицію збірки «Зів’яле листя». Вона складається з трьох  «жмутків». Що вам це слово нагадує? Так, слово «смутки». У «Першому жмутку» ми бачимо перші сумніви у конанн ... Читати далі »

Про творчість І. Франка написано так багато, що, здається, годі було б і намагатися щось додавати. Це так, але кожне нове покоління має право на своє прочитання класики. Інакше класика б уже давно не була нікому потрібна. Що ж передусім привертає увагу, коли читаєш вірші І. Франка? Неоднозначність мислення, постійна наявність другого змістового плану. Зокрема, знаменитий «Гімн» завжди тлумачили як заклик до революційних дій знедоленого народу. Може, й це правильно. Але Франко писав не примітивно. Вчитаймося:

• Вічний революціонер -
• Дух, що тіло рве до бою…

Хіба тільки на барикадах можна змагатися «за поступ, щастя й волю»? Можливо, поет оспівував дух творчого неспокою, який керував ним усе життя, допомагаючи долати власні сумніви, злі плітки й нарікання недругів, нерозуміння і боку самого народу, задля якого працював. Це нині іменем І. Франка назвали Львівський уні ... Читати далі »

Як часто у різних творах, торкаючись питання про селянство, говорять про Мого бідність, темноту, «забитість»! Але ж це позиція хибна, бо в ній зверхність до простих людей. Саме цього погляду на селянство немає у Франка. Очима головного героя твору Євгенія Рафаловича він бачить мудрість, розсудливість селян, їхня дотепна мова вражає образністю і живою думкою. Особливо яскраво це видно під час віча, коли люди, «про яких, судячи з їх зверхнього вигляду, всякий сказав би, що ледве вміють дорахувати до п’ятьох, нараз ииявляли себе неабиякими бесідниками». Отут виявилася суть селянства. Так, ніоди по селах часто темні, затуркані, залякані, безправні. Досить згадати жахливий випадок, коли внаслідок неправильного щеплення помирають селянські діти. Та й одурити їх може кожен безсоромний чиновник чи пройдисвіт на іразок адвоката Шпадельського. Останній видурює в селян, наляканих війною, інжкою працею нажиті гроші нібито за те, щоб звільнити їхніх с ... Читати далі »

Учнівський твір За повістю І. Франка «Захар Беркут». Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий повістяр. Доказом тому є його повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. Описані події відбуваються 1241 року - у найтяжчий для українських земель час боротьби з монгольською навалою. У такі страшні й водночас героїчні часи найкраще і найповніше виявляються людські характери. Найсвітлішими образами, що увібрали найкращі і найчистіші риси українського народу, стали двоє закоханих - Максим і Мирослава. Від початку знайомства з Максимом ми спостерігаємо за ним, дивуючись його силі і мужності. У важких випробуваннях - у боротьбі з несамовитим смертельним ворогом - яскраво виявляється чиста, цілісна і шляхетна натура. Таке серце здатне міцно й вірно кохати і захищати свою любов. ... Читати далі »

Учнівський твір За повістю І. Франка «Захар Беркут».

 Іван Франко - великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою. Слова свого він дотриму ... Читати далі »

Учнівський твір За ліричною збіркою І. Франка «Зів’яле листя».

Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» - це поетични шедевр. В ній, як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І ми розуміємо, що цю ліри-ну драму пережив не якийсь вигаданий юнак, щоденник яко’ нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. «С самого сердця драма», - пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її вірші - це тр «жмутки» зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісеїґ і воно, підхоплене вітром кохання, зникає назавжди. «Розв вайтеся з вітром, зів’ялі листочки, розвивайтесь, як тихе зітхання!» - чуємо ми в одній з пісень. У «першому жмутку» ми знайомимося з нашим героєм дізнаємося про його нерозділене кохання. Він щиро покох дівчину, але соромиться сказати їй про своє кохання і дуже ві цього страждає. Лише раз він розмовляв в коханою та говорив їй якісь не значні ... Читати далі »

На Зламі XVI-XVII ст. найоригінальніщим письменником був Іван Вишенський. За припущенням І. Франка, у житті І. Вишенського повинна була трапитись якась подія, яка так вплинула на нього, що він став ченцем. Іван Вишенський викриває несправедливість, брехливість, лицемірство, ненависть до простого люду, розбещеність не лише польського, а й українського панства, особливо ж вищого духовенства. «Була се натура проста й сильна, що не вміла кривити душею. Яка то щира і сміла душа і яке живе та міцне слово були у нашого письменника!» - із захопленням відгукувався про нього Іван Франко. Іван Вишенський писав послання і політичні трактати, в яких обстоював життєві інтереси народу, викривав жорстоких панів та єпископів, мріяв про справедливий суспільний лад. Найвизначніші його твори - «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до епіскопів». Послання не втратили своєї ак ... Читати далі »

В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою. Лірика Франка - це вияв громадсько-політичних ідеалів, зброя боротьби проти ворогів трудового народу, своєрідний світ, що відбивав його інтимні переживання, філософські роздуми і думки про долю трудящого люду. Ліричний герой Каменяра - це не тільки він сам, не тільки образ передового громадського діяча, це вся історія українського народу, невід’ємною частиною якого визнавав себе поет і якому віддавав усі свої сили. У 1887 році вийшла збірка «З вершин і низин». Ліричний герой цієї поетичної книжки сповнений віри в справедливість, революційної боротьби і в можливість змінити життя суспільства на краще. Відкриває збірку величальна пісня, яка славить невмирущу силу боротьби за прогрес, щастя, волю. Вічний революціонер - Дух, що тіло реє до бою, Рве за по ... Читати далі »

Шкільний твір. Геній українського народу Іван Франко піднісся над століттям. Його «Вічного революціонера», «Безмежне поле» співатимуть волелюбні хори, а він… а він зігнутий, у благенькій одежині, з буханцем хліба під пахвою йшов додому і був похований у чужій сорочці, у чужому склепі. Важко жилося цій людині, тому, мабуть, він так правдиво описав життя всіх верств народу України. Тяжке життя ук: раїнців мріяв покращити. Переживав за долю селянина, а ще більше - за долю робітника. Він перший на Україні пише повість про життя робітничого класу та його боротьбу з експлуататорами. Назва твору алегорична - «Борислав сміється». Борислав,сміється тт це значить, що Борислав бореться. Розвиток капіталізму в Західній Україні призвів до страшної експлуатації зубожілих селян, які потяглися в надії на заробіток до Дрогобича, де були знайдені поклади нафти. Капіталісти, малі й великі, їхні посібники, різні зайди налетіли на ці місця за прибутками. Зна ... Читати далі »

Шкільний твір. Мевситима душа письменника з отим її  «ветрег ііго» прагнула черпати з усіх культур,  з духовних набутків народів Заходу і Сходу, черпала, щоб передати потім все це своєму народові.- О. Гончар

Творча спадщина Івана Франка є цінним надбанням у всій українській літературі, вона посідає значне місце в історії України. Багато проблем піднімав Каменяр під час написання своїх творів. Але головне в творчості Франка це те, що все йде від

народу, від рідної землі. Серед узгір’їв у долині, упродовж берега маленької річки розкинулося невеличке село письменника - Нагуєвичі. І кожний з нас, напевно, зупиниться під дубом, що височить на пагорбі. А в бурі рев, як громи навесні Ламали твоїх велетнів корони, У твоїх криївках шукав я охорони. Від цього велетня йде шлях до села, до батькової кузні, яка на все життя залишила яскраві спогади. Це свідчить про те, що з самого дитинства Ве ... Читати далі »

Неможливо залишитися спокійним, прочитавши хоч одного разу неповторні вірші зі збірки «Зів’яле листя». Скільки тут пристрасного кохання, яке ніби підносить Франка до неба, скільки пекучого болю та журби від того, що в дівчини «серденько - колюче терня»! А яка краса відкривається у пейзажній ліриці поета! Переді мною ніби з’являється інше обличчя І. Франка - не тільки письменника-мис-лителя і філософа, а й співця кохання й природи. Найулюбленішим віршем із збірки «Зів’яле листя» для мене є «Чого являєшся мені у сні?» Ліричний герой із сумом запитує свою долю, чого «ввижається» йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Рядки цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують і хвилюють мене. Мотиви інтимної і пейзажної лірики тісно переплітаються, утворюючи зачароване коло, з якого неможливо вилучити бодай одного вірша. Разом з ліричним героєм я ніби в ... Читати далі »

І. С. Нечуй-Левицький збагатив українську літературу творами про українську старовину, детально змальовуючи україн-ш.ку природу, звичаї і побут селян, традиції українців, їхні повсякденні справи. Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, леваду. Автор добре знає життя селян, майстерно відображає деталі оселі. Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Родина Кайдашів, як і всі інші, живе за цими не одне сторіччя встановленими правилами: працюють у будні, ходять до церкви у неділю та свята, постяться по п’ятницях, йдуть на прощу до Києва. Але разом з тим вічна, як саме життя, звучить і тема кохання. Хлопці і дівчата збираються на вечорниці, знайомляться, закохуються, одружуються… Лаврін знаходить чарівну Мелашку, Карпо відповідно до свого похмурого характеру підбирає собі горду Мотрю. Сварки і лайки, ... Читати далі »

Вся повість Нечуя-Левицького пройнята гумором, іноді дуже «штиричним. Буденна поведінка Кайдашів викликає сміх у читача. Своїм твором письменник показав обмеженість, неосвіченість, сварливість та грубість колишніх кріпаків та їх дітей, вісі не можуть звикнути до нового господарювання, намагаються загарбати собі побільше, не можуть поділити господарство Іласної родини. Кайдаші влаштовують постійні бійки та сварки через дрібниці. Нечуй-Левицький доводить читачеві, що духовна роз’єднаність - це лихо, яке отруює кожний день життя І батьків, і їхніх дітей. Мені сподобалася повість «Кайдашева сім’я» насамперед тим, що всі події виписані І. Нечуєм-Левицьким в гумористично-сатиричному дусі. Комічні ситуації дуже повно розкривають образи Кайдашевої родини, їхню духовну порожнечу, дріб’язковість їхніх інтересів. Ми бачимо, як люди відходять від духовних цінностей, і життя цілої родини ламається, втрачає сенс. Матеріальні нестатки знівечили, отруїли ... Читати далі »

Одне з найпочесніших місць в українській літературі належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому. Зі сторінок його творів ми дізнаємося про життя тогочасного села, про звичаї народу, про безліч людських характерів, сплетіння яких і породжує живу тканину його романів і повістей. В повісті  «Кайдашева сім’я»  розповідається про родину Кайдаша та звичаї і порядки пореформеного села. Сім’я Кайдашів - типові сільські мешканці. Усі вони пра-цмжиті: чоловіки заробляють на життя тим, що працюють у Молі, роблять вози, жінки - готують страви, дбають про хату.  Але характери усім письменник дав різні. Реалістичне зманювання персонажів спрямоване на розкриття основного конфлікту твору. Мимоволі захоплюємося прекрасними описами Ювнішності персонажів, забуваючи про жорстокість і бездушність світу. В образі Омелька Кайдаша ми бачимо працьовиту людину, іле його гарні риси вбивають любов д ... Читати далі »

І. Нечуй-Левицький - видатний український письменник. Його улюблена тема - український народ з його красою і багатством душі. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві. В них дуже яскраво і мальовничо зображене життя людей, з їх святами і незгодами, любов’ю і ненавистю. Гарним прикладом цьому є повість «Кайдашева сім’я». Головою родини був Омелько Кайдаш. За панських часів йому довелося пізнати тяжкої,  виснажливої праці,  про що свідчить його зовнішність.   «Широкі рукава закачались до ліктів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве і бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною. Але Омелько не ляк ... Читати далі »

Іван Семенович Левицький (1838-1918) (літ. псевдоніми - І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левиць-кий 2 квітня 1918 р. Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х - 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника - «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ - поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом. Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів - селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпац ... Читати далі »

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села. Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi - оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм - йшли працювати на панське поле за снопи. Крім того, старий Кайдаш був добрим стельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це його поважали, як і кожного гарного майстра. Бачимо в повісті і нові реалії пореформеної доби - щоб заплатити непомірні податки, сини Кайдаша наймалися возити своїми кіньми панський цукор і борошно до залізниці. До громадського життя селяни здебільшого байдужі, адже їхня психологія формувалася ще за кріп ... Читати далі »

Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, видатний український письменник І. Нечуй-Левицький вважав своїм обов’язком говорити йому правду, будити від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями. І правда ще висловлена у такій досконалій художній формі, з таким гумором та іронією, що це викликає сміх і сльози вже в багатьох поколінь читачів, примушує їх вкотре замислитися над вічними істинами добра і зла. Перш за все ми бачимо, що життя селянина проходить у щоденній важкій праці. Вона хоч і виснажлива, але, мабуть, жоден із героїв повісті не уявляв себе без роботи. Омелько Кайдаш, окрім хліборобства, займався ще й стельмахуванням - робив вози та інші вироби з дерева. Карпо і Лаврін підробляли хурщиками: наймалися возити до залізниці з панських сахарень та млинів цукор і борошно. Уся сім’я, зібравши власний урожай, йшла заробляти у пана снопи, щоб розрахуватися з податками і на свої потре ... Читати далі »

Твір За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Усі твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення народу до кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно спостерігав усі риси життя народу. Усвоїх творах він показав не тільки чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до нового життя, але й відобразив, як морально губить людину породження експлуататорського ладу. Цю тему він розкриває в повісті «Кайдашева сім’я», яка вийшла друком у 1879 році. «Великий майстер зору», Нечуй-Левицький не міг не торкнутися цієї теми. Письменник бачив, як жорстоко знівечив кріпосницький лад простий люд. Але й після скасування кріпосницької системи життя народу не покращало. На зміну панщині прийшла «голодна воля». Новий капіталістичний лад породжує й нове лихо - боротьбу за «твоє» і «моє» серед селян. Приватна власніс ... Читати далі »

Загальновизнано, що гумор - «одна з найсильніших, найцікавіших особливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.

Змальовуючи побут родини Кайдашів, автор використовує засоби народної сміхової культури, узявши з неї не лише окремі елементи, а й ідейно-стильову багатозначність народного сміху. Ународній культурі сміх різний: доброзичливий, жартівливо безтурботний, гумористичний, ліричний, елегійний, сумний і навіть печальний, дошкульний, сатирично-знущальний. Таким багатогранним є сміх і в «Кайдашевій сім’ї».

Найперше, що привертає увагу під час читання «Кайдашевої сім’ї»,- це поєднання ліричного й гумористично-сатиричного пластів зображення. Тонкий ліризм та іск ... Читати далі »

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер зображення природи, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами. У 1879 році І. С. Нечуй-Левицький написав повість «Кайдашева сім’я». Письменник цікавився українською родиною, її духовними цінностями, її морально-етичними устроями. Письменник бачив усі складності і суперечності, які виникали в сучасних йому сім’ях. А те, що повість з інтересом читається понад 120 років, свідчить про майстерність і далекоглядність її автора.

Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їх вчинків, що принижували гідність людини, боротьба за «моє» і «твоє» - мета повісті І. С. Нечуя-Левицького. Звичайно, вислів «кайдашеві звички» ми вживаємо у значенні тих негативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки ... Читати далі »

Шкільний твір за повістю І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».

У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» перед читачем постає галерея образів: Микола - головний герой, його батьки, дружина, односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумовлює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із неволею і не бачать ніякого виходу. Один із них - Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чоловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима…» Глибокі зморшки на щоках, на лобі, грубі руки - все це ніби казало, що йому важко жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими руками хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю, позбавило радості в житті. Врешті-решт, старий Джеря помер. Автор робить висновок, що причина тому - непосильна праця і напівголодне існування: «Важка праця виссала з йо ... Читати далі »

П’єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського - один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого, нелюба і розлучення з коханим парубком, бідняком. В народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п’єси «Наталка Полтавка» - цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об’єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це - образ чесно роботящої, здібної селянської дівчини, багатою душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото - не дівка!… Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого ді ... Читати далі »

«Наталку Полтавку» І. Котляревського називають «праматір’ю українського театру». Справді, саме з цього твору починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплювався цілий світ. Важко знайти твір, який мав би таке довге і щасливе життя. Мабуть, немає в Україні театру, де б не зверталися до цієї п’єси. Все в ній приваблює: і чудова мова, і виразні діалоги, і зворушлива історія кохання… Та є ще одна обстоятельство величезної популярності «Наталки Полтавки» - мелодійні пісні, створені видатним українським композитором М. В. Лисенком. Завдяки чарівній музиці «Наталка Полтавка» стала улюбленою оперою, яку хочеться не лише дивитися, а ще й слухати і насолоджуватися. Роль пісень у драмі І. Котляревського надзвичайно важлива. По-перше, вони створені на основі народних, що забезпечило п’єсі неповторну атмосферу, задушевну й урочисту, веселу і серйозну. Не можуть не зворушити пісн ... Читати далі »

«Енеїда» І. П. Котляревського з’явилася у той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися ко-оацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем’я без своєї мови і традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні. Саме І. П. Котляревський у 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини «Енеїди», засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності. Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор ввів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу.

Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом ... Читати далі »

Комедію «Хазяїн» І. Карпенко-Карий написав навесні 1900 року. Перші вистави «Хазяїна» пройшли з великим успіхом у Києві в 1901 році. У цій комедії автор проявив себе драматургом-новатором. Це відразу вловили і критика, і глядачі йе тільки в Україні, а й за її межами. Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета «Театральньїе известия» дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почер ку драматурга:

• Малороссийский он Островский,
• Фотограф родини своей.
• Его перо лишь правдой дшшит…

Свої твори І. Карпенко-Карий написав у 80-ті роки XIX століття, тобто у той час, коли в суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові капіталістичні відносини. Почалося інтенсивне класове розшарування. Основний клас тогочасного су- спільства - селянство розділилося на дві нерівноцінні кількісно верстви: «хазяїв» та «голоту». З першої відокремилис ... Читати далі »

Український театр довгий час змушений був розробляти селянську тематику з етнографічним ухилом, бо інакше б українське слово не звучало зі сцени. Та це дало можливість театру розвиватися, швидко пройти шлях оновлення. Своєрідним знаком оновлення української драматургії була п’єса «Хазяїн» І. Карпенка-Карого. Соціально-сатирична комедія - це новий тип твору для тогочасного театру, бо в ній розв’язуються проблеми сучасного авторові суспільства - становлення нової сільської буржуазії. Яка ж вона, та нова буржуазія? А от як Терентій Гаврилович Пузир. З розмов діючих осіб читач дізнається, що колись Пузир з дружиною тяжко працювали. Отже, це неміряне багатство зароблене чесною працею? Тоді чому ж не так багато подібних багатіїв з’явилося у суспільстві? Що, інші працювати не вміють? Виявляється, Пузир не гребував ніякими засобами, аби збагатитися. І один зі шляхів збагачення таких людей бачимо, коли розгортається афера з вівцями та вдаваним бан ... Читати далі »

Учнівський твір За п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».  Герасим Калитка - сільський багатій, у якого є двісті десятин землі. Та це його не задовольняє, він прагне збільшити свої володіння. Про свою мрію він говорить: «Ох, земелько… Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку…» Власницькі прагнення цього черствого і занопадливого «стяжателя» сягають далеко. Він упевнений, що настане день і він скупить усю землю навкруги. Жадоба збагачення - єдина пристрасть Калитки. Вона повністю ним заволоділа. Навіть уві сні глитай марить: «Кругом, кругом усе моє». Калитка - трудолюбива людина. Він не доспить, не доїсть і не прогуляє, але і своїм рідним та наймитам не дає перепочинку. Бо праця, він вважає,- то гроші, багатство. Він часто дорікає наймитам, що вони мало роблять, але багато їдять: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Власницькі інтереси навіть ... Читати далі »

Яким ви уявляєте собі пузир? Звичайно ж, великим, круглим, бо він зібрав в собі багато-багато повітря. І щоб йому вирости, потрібно ще й ще. Отак і Терентій Гаврилович Пузир із п’єси «Хазяїн» забрав собі багато-багато грошей, землі, овець. А хоче ще й ще. В основі кожного драматичного твору, якщо ви не забули, завжди лежить конфлікт, що є наслідком життєвих суперечностей. Який же конфлікт у п’єсі «Хазяїн»? Він досить своєрідний. Капіталіст-мільйонер Терентій Пузир перебуває в постійному непримиренному конфлікті не просто з окремими людьми, а й з самою суттю життя, з його вищою справедливою метою. На земельних володіннях цього «пузиря» розташовано кілька великих економій, де працюють сотні робітників. На його степах випасають сорок тисяч овець, вирощують сотні тисяч пудів пшениці і таку кількість буряків, яка забезпечує роботу цілого цукрового заводу. Хазяїн має свою контору, штат управителів. Розглянемо, як же досягнув глитай Терешко тако ... Читати далі »

Людину завжди приваблювали гроші, бо давали владу. Саме тому вона тяглася до них, іноді забуваючи про честь, совість. Але бувало й так, що вона зовсім перетворювалася на глитая. Саме таким постає переді мною Терентій Гаврилович Пузир, людина смішна і одночасно страшна. Образ Пузиря розкривається в розмовах із багатьма людьми. То ми бачимо, як хазяїн розмовляє з робітниками, то із Золотницьким - інтелігентом-поміщиком, то з дочкою, то з Феногеном. І з усіх епізодів постає перед нами людина, що за «сорок літ» розгубила свої людські почуття; замість цього з’явилися нікчемність, безглуздя, жадоба, гонитва за наживою. Пузир став «Крезом», як з іронією називає його Золотницький. Та він і дійсно став таким: зовсім не замислюється над життям бідних - йому треба від них тільки брати, брати… «Робочого чоловіка не можна… нагодувать іншим, білішим хлібом: він буде раз у раз голодний…»; «нам нужен дешевий робітник - без дешевого робітника хозяйство ве ... Читати далі »

Тема історичного минулого завжди приваблювала сучасних письменників. І це не випадково, адже не одна чорна навала сколихнула нашу рідну землю! Хто тільки не хотів загарбати тебе, моя "Україно! Скільки грабіжників зазіхало на багатство і незалежність стольного міста Києва! Вони приходили до тебе, столице, з вогнем і мечем і гинули на твоїх майданах, біля твоїх стін, на стрімких берегах Дніпра. У народі ти завжди був символом непохитності, непереможності і вічної слави. До історичної тематики звернувся у своїй творчості і відомий український письменник Іван Кочерга. Одним з кращих його творів є романтична драма «Ярослав Мудрий». З неї ми довідуємося, що коріння нашого народу сягає далеко в глиб віків. І.Кочерга змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання. Почуттям любові до рідної землі пройнята вся поема. Усі руські люди, дійові особи п’єси - палкі патріоти. Так, Микита, син новгородськог ... Читати далі »

У творчій спадщині письменника-драматурга Івана Кочерги є багато драматичних поем та історичних драм. Серед всіх творів визначне місце займає «Ярослав Мудрий» - драматична поема, основою якої автор взяв історичні події XI ст., коли князем Київської Русі був Ярослав Володимирович, прозваний у народі Мудрим. З багаторічного князювання Ярослава драматург взяв лише невеликий період з 1030 по 1036 рік. Це був час, коли Ярослав Мудрий після тривалих війн з удільними князями і зовнішніми ворогами Русі міцно закріпив за собою великий київський престол і приступив до здійснення давно поставленої мети - високо піднести культуру Руської землі.

Ярослав Мудрий…Яким же він був? Цікава і складна, дуже суперечлива постать. У цьому герої Іван Кочерга втілив мудрого князя, ніжного, щирого, доброго батька і просту людину. Образ князя у драмі найбільш повний, розкритий з різних боків. Він постає перед нами і як великий воїн, і як видатний державний діяч. Вражає ... Читати далі »

Одна з найкращих драм Івана Кочерги - «Свіччине весілля». В ній драматург звернувся до подій XV-XVI століть, коли Київ перебував під владою литовських феодалів. Темою цієї драматичної поеми є заборона світла і боротьба київських міщан проти неї. Трудящі не миряться з неволею. Вони ведуть боротьбу за правду, за волю, за світло проти влади литовських князів. Ремісники обурені утисками гнобителів, а зброяр Свічка готовий покласти голову, але добути князівську грамоту з дозволом запалювати світло:

• Ø ..Життя не пошкодую, А привілеї наші поверну!

Коли Свічка повертається на Поділ, відразу віддає грамоту ремісникам. Він закликає боронити свої права, але через деякий час люди розуміють, що мирним шляхом справедливості не добитися. Іван Свічка очолює боротьбу з гнобителями і веде за собою людей, які вірять йому, шанують його невичерпне духовне багатство, благородство і шляхетність його моральних принципів. Навіть пани визнають силу, розум, мужність т ... Читати далі »