Одна з найкращих драм Івана Кочерги - «Свіччине весілля». В ній драматург звернувся до подій XV-XVI століть, коли Київ перебував під владою литовських феодалів. Темою цієї драматичної поеми є заборона світла і боротьба київських міщан проти неї. Трудящі не миряться з неволею. Вони ведуть боротьбу за правду, за волю, за світло проти влади литовських князів. Ремісники обурені утисками гнобителів, а зброяр Свічка готовий покласти голову, але добути князівську грамоту з дозволом запалювати світло:

• Ø ..Життя не пошкодую, А привілеї наші поверну!

Коли Свічка повертається на Поділ, відразу віддає грамоту ремісникам. Він закликає боронити свої права, але через деякий час люди розуміють, що мирним шляхом справедливості не добитися. Іван Свічка очолює боротьбу з гнобителями і веде за собою людей, які вірять йому, шанують його невичерпне духовне багатство, благородство і шляхетність його моральних принципів. Навіть пани визнають силу, розум, мужність та непохитність Івана. А Ольшанський, побачивши Свічку, із заздрістю сказав:

• …Не дивно, що вона Князівської любові не схотіла. Герой незламно вірить, що все-таки в майбутньому народ звільниться від експлуатації і стане незалежним.

Іван Свічка щиро кохає Меланку - чисту, світлу, лагідну та тендітну дівчину, мріє про щасливе подружнє кохання. Смерть Меланки, яка стільки настраждалася, але донесла живий вогник заповітної свічки до мети, приголомшила Івана, та не вбила його волі до боротьби. Він запалює полум’я народного повстання. Сміливий, розумний, непримиренний до насильства зброяр викликає симпатію ще й тим, що це ввічлива, духовно красива людина, яка вірить у світле майбутнє своєї держави і ставиться з пошаною до трудящих.