Шкільний твір на тему «Байки у творчому доробку Г.
Сковороди».
План
І . Г. С. Сковорода - видатний філософ, гуманіст, співець
людських чеснот.
II. Людина - «коваль свого життя».
1. Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля
зелені», «Ой, пташино жовтобока».
2. Чиста «як кришталь» совість - запорука щасливого життя у
вірші «Всякому городу - нрав і права…»
3. Воля - найбільше багатство людини у вірші «De libertate»,
байці «Чиж і Щиглик».
4. «Робота наша - джерело радості» в байці «Зозуля та Дрізд».
5. Праця в природженому ділі - щастя людини в байці «Бджола і
Шершень».
III. Мудрість і повчальність думок Г. Сковороди про
загальнолюдські
цінності.
Помітне місце у творчому доробку Г. Сковороди
займають вірші соціального плану. Викриваючи пороки тогочасної
дійсності, потворний світ експлуататорів-кріпосників, переживаючи
трагізм існування гнобленого народу, Сковорода виступає у багатьох
своїх творах істинним просвітителем-демокра-ом, переконаним гуманістом.
Поет-філософ над усе ставив свободу, вважав її найвищим благом людини,
палко бажав її насамперед покріпаченому люду. Особливо яскраво оспівав
він Свободу у віршах. Ідея свободи у творчості Г. Сковороди органічно
поєднана з антимонархічними тенденціями. Письменник часом досить
відверто висловлює своє негативне ставлення до царизму, до тиранії. Ці
твори насичені громадським пафосом. Найсильніше цей пафос виявився в
10-й пісні «Садуи божественних песней» - «Всякому городу нрав і
права…», що справедливо вважається класичним зразком соціальної сатири
в давній українській літературі. Засобами в’їдливого сміху, войовничого
сарказму письменник таврує тут соціальні відносини на Україні в другій
половині XVIII ст., висміює представників різних пануючих станів.
Сатиричне вістря пісні спрямоване проти поміщиків і козацької старшини,
що прагнуть загарбати якомога більше чужих земель, проти зажерливих
купців-лихварів, які грабують людину праці, проти панської
розбещеності, проти пияцтва, картярства та ін. Порушує поет у пісні й
такі злободенні на тої час питання, як несправедливе судочинство,
схоластичність офії ційної освіти. У ряді інших творів із збірки «Сад
божеетвені ньіх песней» Г. Сковорода гнівно засуджує і паразитичне існл
вання духовних феодалів, лицемірство служителів культу.
У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода
увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя.
Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув
бути «чорною сковородою, що пече білі млинці». Тому і твори свої
найперше адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у
цьому сенс свого щастя і призначення на землі. Відомо, що твори Г.
Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і
лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав
Котляревський у п’єсі «Наталка-Полтавка».
Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г.
Сковорода видобуває свою філософію на вченні про «природну» людину і
шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі
люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто
експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим
самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий
суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.
Як перший «професіональний» український байкар Г.
Сковорода виступив у збірці «Басни Харьковские», куди ввійшли тридцять
творів. Написані вони прозою, кожна байка складається з двох частин:
лаконічної фабули і «сильї», тобто моралі. Основним джерелом байок були
власні життєві спостереження автора, сучасна йому
феодально-кріпосницька дійсність, народна мудрість. Виходячи з
інтересів народу, Г. Сковорода! виносить присуд вадам тогочасного
суспільства, в сатиричних: тонах зображує поміщиків, чиновників,
охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад. Показовою в цьому плані
є одна з кращих байок «Олениця і Кабан». У моралі цієї байки поет
осуджує самохвальство, тупоумство панів і підпанків, які намагаються
«войти в благородное сословие», «продраться в чин, со-всем им не
сродньїй». У байці «Пчела и Шершень» Г. Сковорода уособлює паразитичні
елементи суспільства, що живуть «хищенієм чуждого» і народжені «на то
одно, чтоб єсть, пить и протчая». Сатиричне вістря спрямоване проти
багатіїв, визискувачів-трутнів, які свідомо ухиляються від праці,
живуть за рахунок трудової людини. А Бджола - символ працьовитої людини
з народу. Про тих, хто береться за справу, яка суперечить природженим
нахилам, Г. Сковорода зневажливо говорить у байках «Собака и Кобьіла»,
«Орел и Черепаха» та ін. Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г.
Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування
якого відображає позицію трудового народу. Поет не приймає також світу,
що руйнує в людині людське,- прагнення до чесної праці, бажання мати
серце, «як чистий хрусталь», що також відповідало настроям та ідеалам
простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і
духовні цінності. Головне для нього - подивитися в корінь, з’ясувати
причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у
відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд
знайшов своє відображення у «Баснях харьковскіх». Мудрість байок
Сковороди - це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням
добра і зла. Із джерела народного уявлення про світ, народного
розуміння першооснови щастя - і мотив вільної, незалежної від будь-яких
умов і обставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у
творчості Г. Сковороди:
- О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби
вольности не могла как
лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в
творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства,
місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса
ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох
книжок. Атому й заповідав на надгробку написати: «Світ ловив мене, та
не впіймав».
У ряді байок Г. Сковорода, влучно користуючись
засобами алегорії, попереджає представників привілейованих станів, що
паразитичний спосіб життя може привести їх до сумного кінця. Так,
приміром, Чиж потрапив у неволю, спокусившись «сладкой пищей да красной
клеткой» («Чиж и Щиглик); Щука «напав на сладкую ядь», проковтнула
разом з нею і «удку, увязшую во внутренностях» («Щука и Рак»). В інших
байках поет картає «славолюбне» («Сова и Дрозд»). У більшості своїй
байки Г. Сковороди, завдяки їх демократичній спрямованості,
громадянським мотивам, - безумовно, видатне явище, оригінальне і
своєрідне в історії цього жанру в давній українській літературі. І не
випадково І. Франко високо оцінив байки українського мислителя,
зазначаючи зокрема, що вони «писані гарною, декуди навіть граціозною
прозою».
План
1. «…О книги, найкращі порадники і найвірніші друзі!» (Г.
Сковорода).
2. «Як хто посіє в юності, так пожне в старості. Дотримуйся в
юності тверезості й непорочності» (Г. Сковорода).
3. «Здоров’я, соромливість і репутація - найцінніші скарби»
(Г. Сковорода).
4. «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом»
(Г. Сковорода).
5. «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш з
приємністю, ти щасливий» (Г. Сковорода).
6. «Хай одержать вони … скарби - я їм не заздрю. Аби я мав
духовні багатства і той хліб духовний…» (Г. Сковорода).
III. Актуальність педагогічних ідей Г. Сковороди в наш час.
|
