Одне з найпочесніших місць в українській літературі належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому. Зі сторінок його творів ми дізнаємося про життя тогочасного села, про звичаї народу, про безліч людських характерів, сплетіння яких і породжує живу тканину його романів і повістей. В повісті  «Кайдашева сім’я»  розповідається про родину Кайдаша та звичаї і порядки пореформеного села. Сім’я Кайдашів - типові сільські мешканці. Усі вони пра-цмжиті: чоловіки заробляють на життя тим, що працюють у Молі, роблять вози, жінки - готують страви, дбають про хату.  Але характери усім письменник дав різні. Реалістичне зманювання персонажів спрямоване на розкриття основного конфлікту твору. Мимоволі захоплюємося прекрасними описами Ювнішності персонажів, забуваючи про жорстокість і бездушність світу. В образі Омелька Кайдаша ми бачимо працьовиту людину, іле його гарні риси вбивають любов до випивки, дріб’язковість тощо.

Образи Карпа і Лавріна переконують, що жорстокість та егоїзм здатні здорову та енергійну людину зробити дріб’язковою, обмеженою у своїх прагненнях. Це проявляється в тому, що Мотря ображає Кайдашиху, називає її відьмою, яка може порізати та повкидати у борщ навіть дітей. Лаврін, який дивував нас на початку повісті своєю добротою, веселістю, поетичною душею, перетворюється у іншу людину, яка в-за кожної дрібниці ворогує з своїм братом. Найповніше характер українки розкрито в образі Мелаш-ки. Вона і красива зовні, і багата душею, виросла у бідній сім’ї, вміє шанувати і старших за себе, і працю. Мова Мелашки близька до народної пісні, вона розкриває її глибокі душевні переживання. Автор милується своєю героїнею. Разом з тим він дає влучну характеристику іншому персонажу - Марусі Кайда-шисі, яка хоч і є доброю господинею, але вона жорстоко поводиться зі своїми невістками. Серед краси та гармонії людини з природою як щось неприємне сприймається жорстокість і черствість людей.

«Кайдашева сім‘я» відноситься до жанру соціально-побутової повісті і втілює в своїх рамках картини життя однієї селянської родини. На прикладі цієї сім’ї письменник стверджує, що в умовах тогочасного ладу спотворюються людські характери, вужчають інтереси і прагнення, розвиваються егоїзм, жадібність, заздрість. Люди стають жорстокими, дріб’язковими, жалюгідними. Панує повна бездуховність.

Ось Маруся Кайдашиха - гарна господиня, що ран» встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу,: знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до нижчих за себе. Саме через це в сім’ї найчастіше виникали сварки. Тут же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Кріпаччина наклала слід на його зовнішність і характер. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона (горілка) й довела його до загибелі. Мені дуже жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво. Чим глибше занурюєшся в текст, тим неприємніше стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за «моє» і «твоє», життя за принципом: «моя хата скраю», думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи це принципи, вони готові очі повибивати одне одному. Саме таке й сталося з Кайдашихою, коли Мотря в сварці за мотовило вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і разом покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і «Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні».

Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулись від жаху. Ми ж знаємо, що українці - народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але мені здається, що постійні злидні, нестача робили їх дріб’язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість. Повість учить нас, що людина.незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. Тож давайте цінувати родинні стосунки, римувати одне одного, бо дружба та злагода між членами (Мідний - це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.