(За драмою-феєрiєю Лесi Українки «Лiсова пiсня»)

Лесю Українку називають у народi дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчiстю Тараса Григоровича Шевченка i понесла далi естафету правди, добра i людяностi. Її лiрика сповнена глибокої пристрастi, нiжної задушевностi, щирої любовi до рiдної землi, навколишньої природи, до свого нескореного народу.

Драма-феєрiя «Лiсова пiсня» — це надзвичайний твiр Лесi Українки — видатної української поетеси, письменницi, фiлософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичнiсть образiв та гармонiчна єднiсть реальностi та фантазiї. В «Лiсовiй пiснi» Леся Українка ставить та намагається вирiшити вiчнi питання: життя й смертi, кохання та ненавистi, вiрностi і зради, пошуку правди, справедливостi.

Однак у драмi-феєрiї є дещо таке, що сьогоднi звучить особливо гостро — це трагiчна тема вiдносин людини з природою. Головнi герої «Лiсової пiснi» — це представники людства та природи. Лукаш — простий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лiсова дiвчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залишаючи лiс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що вся природа проти цього. Її дiдусь Лiсовик попереджає Мавку, що люди жорстокi, погано ставляться до природи, що вони нiколи не зможуть прийняти її за свою. Але Мавка, попри всi вiдмови, пiшла жити до Лукаша та зазнала там лише нещастя, труднощi, горе.

Велику роль у «Лiсовiй пiснi» вiдiграє природа. Лiс «реагує» на всi переживання Мавки, на її душевний стан. Мавцi добре, i лiс прокидається, на деревах розпускаються бруньки; Мавцi тяжко вiд розлуки з Лукашем, i «…все покривається протяглим сумним вовчим виттям… Безлистий лiс ледве мрiє проти попелястого неба чорною пустиною, а далi по узлiссi снується розтрiпаний морок».

Лiс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, i лiс,— крихкий беззахисний свiт, який немов кричить: «Захисти мене, не чiпай мене! Збережи мене!» У творi лiс — це джерело творчостi, краси. Не даремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навiть вiдмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту, щирiсть його любить Мавка, поважає Лiсовик:

То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi, а вiн нам приятель… Люблю старого. Таж якби не вiн, давно б уже не стало сього дуба. Лiсовi жителi по-рiзному ставляться до людей. Русалка їх просто ненавидить:

…Ой, тi люди

з-пiд стрiх солом’яних!

Я їх не зношу.

Я їх топлю…

Лiсовик же, хоч i не має такої неприязнi, знає, що серед людей бувають i гарнi, але все ж таки попереджає Мавку:

…Минай людськiї стежки, дитино,

бо там не ходить воля,—

там жура тягар свiй носить.

Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш —

i пропала воля!

Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вiрить, що всi люди такi ж гарнi, добрi, вiдкритi, ласкавi, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лiсова дiвчина, а Лукаш — людина.

Дядько Лев високо цiнить природу, шанує її, як Мавка. Вiн навiть померти хоче у лiсi пiд старим дубом:

… Як буду вмирати, то прийду,

як звiр, до лiсу,— отут пiд дубом хай i поховають…

У цьому творi Леся Українка говорить про те, що людина i природа — це єдине цiле, що людина повинна дбати про навколишнiй свiт. Сьогоднi, коли вiдроджується наша культура, духовнiсть, наша мова, «Лiсова пiсня» потрiбна читачевi. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезiя та краса.