Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті.
Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька:
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,-
От собі - людина Божа!
Таким чином авторка підкреслює, що талановита людина зовнішньо може й не відрізнятися від інших. Значить, скарби духовності слід шукати у вчинках, Поезії співця приносили справжнє задоволення людям, бо допомагали у радощах та горі, «розходились по світу стоголосою луною».
Зростання почуття громадського обов’язку поета відбувалося поступово. Спочатку, в юності, в його віршах панував опис краси природи, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув у світи «таємні надхмарні». Але пізніше, приглядаючись до людського лиха й перенісши фізичні страждання, намагався зброєю сміху знищувати кривду.

Поет володів даром впливати словом на думки й почуття інших людей. Спочатку він служив графові, завоювавши для нього віршами серце красуні та здобувши славу у походах. Але пізніше співець зробив вибір, спрямував гостре слово на боротьбу за свободу народу. Поступово його поезія набуває сатиричного спрямування. Нарешті постає питання:
…Чи блакитна кров проллється,
ЙК пробити пану груди?
Поет перетворюється у лицаря духу, захисника трудящих, що ставало досить небезпечним для графа, який запропонував співцеві безбідне життя та славу. Деспот одержав таку відповідь:
Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки, Золоті надіть кайдани!
Змалювавши образ незламного борця за народну справу, Леся Українка утверджує незаперечну думку: митець повинен спрямувати свій талант на служіння людям. До речі, в образі поета ми пізнаємо незламну постать дочки Прометея.