Учнівський твір За ліричною збіркою І. Франка «Зів’яле
листя».
Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» - це поетични шедевр. В ній,
як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І
ми розуміємо, що цю ліри-ну драму пережив не якийсь вигаданий юнак,
щоденник яко’ нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. «С самого
сердця драма», - пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її
вірші - це тр «жмутки» зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й
розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісеїґ і воно,
підхоплене вітром кохання, зникає назавжди. «Розв вайтеся з вітром,
зів’ялі листочки, розвивайтесь, як тихе зітхання!» - чуємо ми в одній з
пісень. У «першому жмутку» ми знайомимося з нашим героєм дізнаємося про
його нерозділене кохання. Він щиро покох дівчину, але соромиться
сказати їй про своє кохання і дуже ві цього страждає. Лише раз він
розмовляв в коханою та говорив їй якісь не значні слова, соромлячись
сказати про свої почуття. Юнак бмірно обожнює кохану дівчину і через це
втрачає душевну рівновагу. І в кінці «першого жмутку», коли герой
зустрічає кохання з іншим, він не вірить цьому, а вважає, що все
привиділось йому У «другому жмутку» герой розповідає легенду, як
невідом’ карета виїхала на лід Сяну й потонула. І ніхто не знав, що щ
була за карета і люди в ній, ніхто потім про них не спитав. Цю легенду
юнак порівнює з першою їх зустріччю, кажучи, «що с був сон, надсянська
легенда».
В піснях «другого жмутку» герой стає все
скептичнішим Він майже не сподівається на взаємність. У «третьому
жмутку», геть зневірений в собі, юнак вирішує продати душу дияволу.
Всього «за один її цілунок». Але чорт в образі маклера глузує з нього і
не приймає його душу, бо знає, що душа героя вже й так належить йому. І
спустошений душевно, позбавлений волі, герой заглиблюється в себе. Це,
зрештою, приводить його до фатального рішення і він гине. І. Франко
вважав свого героя душевно неврівноваженим, а його історію -
повчальною, хоча й безглуздою. Тому передмову 1 до першого видання
Франко закінчив словами Гете: «Будь мужньою людиною і не йди моїми
слідами». Проте пісні «Зів’ялого листя» напрочуд ніжні, з широкою гамою
почуттів, що розкривають найтаємніші куточки людської Душі. Вони
викликають | велике співчуття до героя. Важко знайти у світовій
літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської
душі, зраненої житними незгодами і нещасливим коханням, як збірка
«Зів’яле истя ». «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою
почуттів розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому одда-И
перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві охання і
настроїв», - писав М. Коцюбинський. Особисті переживання ліричного
героя, його чисту, любов поет підніс на незрівняну височінь духовної
краси. Найінтимніше, найніжніше викладає він зворушливими словами,
зачіпаючи струни в серцях усіх, хто любив і страждав:
- Як почуєш вночі, край свойого вікна,
- Що
хтось плаче і хлипає важко,
- Не тривожся зовсім, не збавляй собі
єна,
- Не дивися в той бік, моя пташко.
- Це не та сирота,
що без мами блука,
- Не голодний жебрак, моя зірко;
- Це
розлука моя, невтішна тоска,
- Це любов моя плаче так гірко.
Свою інтимну лірику, ці хвилюючі, писані кров’ю
серця рядки Іван Франко наповнив не тільки «скарбом багатим» свого
чуття, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.
|
