Вся повість Нечуя-Левицького пройнята гумором, іноді дуже «штиричним. Буденна поведінка Кайдашів викликає сміх у читача. Своїм твором письменник показав обмеженість, неосвіченість, сварливість та грубість колишніх кріпаків та їх дітей, вісі не можуть звикнути до нового господарювання, намагаються загарбати собі побільше, не можуть поділити господарство Іласної родини. Кайдаші влаштовують постійні бійки та сварки через дрібниці. Нечуй-Левицький доводить читачеві, що духовна роз’єднаність - це лихо, яке отруює кожний день життя І батьків, і їхніх дітей. Мені сподобалася повість «Кайдашева сім’я» насамперед тим, що всі події виписані І. Нечуєм-Левицьким в гумористично-сатиричному дусі. Комічні ситуації дуже повно розкривають образи Кайдашевої родини, їхню духовну порожнечу, дріб’язковість їхніх інтересів. Ми бачимо, як люди відходять від духовних цінностей, і життя цілої родини ламається, втрачає сенс. Матеріальні нестатки знівечили, отруїли життя цієї родини. Ця повість вчить нас не бути рабами власності, речей, а поважати батьків, родину, один одного.

Надвечірня година… Заспокоюється гамірливе місто, готується відпочивати… Не знає втоми лише вітер-пустунець, що лагідними доторками все пестить обличчя перехожих. Серед них - і його давній знайомий, невисокий на зріст дідусь і» ціпком у руках, який у вечірні години дрібними кроками, помаленьку виходить на прогулянку. Багато хто з киян, цю літню людину на Хрещатику чи схилах Дніпри, і впізнавав у ній письменника Нечуя-Левицького.   Мабуть, навряд чи знайдеться українець, котрий не чув про І повість «Кайдашева сім’я». Надрукована 1879 р., вона одразу і ж була названа епопеєю життя українського села в перші деся- і тиріччя після реформи 1861 р. У творі змальовується побут селянської сім’ї після скасування кріпацтва.

Уже з розмови братів про дівчат видно, що Лаврін - ніжна Людина, його думки сповнені солодкими мріями, а Карпо - грубий, суворий парубок. Його очі завжди сердиті, бліде лице має в Ііобі щось неласкаве. «Він ніколи не сміявся гаразд, як сміють-пя люди, а його насуплене жовтувате лице не розвиділось навіть Тоді, як губи осміхалися».

Лаврін - зовсім інша людина. Його обличчя дихає молодістью, свіжістю весняних квітів, він любить жартувати, сміятися, ставиться ласкаво і привітно до людей. А як приваблює його мова - співуча, мелодійна, схожа на пісню, чого не скажеш про мову Карпа. Своє захоплення Мелашкою Лаврін висловлює так: «І де ти, краса, вродилася з твоїми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю». Лаврін покохав Мелашку з першого погляду. Ні бідність її, ні невдоволення матері невісткою не здолали чистоти і ніжності його кохання. Але ж у безпрервних родинних сутичках у Лавріна поступово вникають поетичні риси його вдачі, краса, привабливість, черствіє душа, грубіє мова.

А Карпо… Мало того, що він і так був не дуже привітний, а через нескінченні сварки стає грубішим усе більше і більше. Навіть доходить до того, що у пориві злості кидається на батька і кричить: «…задушу, іродова душе». Хоч він це зробив, щоб захистити дружину, але ж я не згодна з таким вчинком Карпа. Прагнення власного матеріального достатку заглушує в Карпові родинні почуття і доводить до того, що він на очах у всього села женеться з дрючком за рідною матір’ю. Лаврін не заперечує матері навіть тоді, коли та в’їлася в Мелашку. У цьому випадку він постає перед нами як нерішуча людина, але з часом це проходить. І все змінюється на гірше. Від Лавріна вже можна почути і грубе слово, і лайку. Щодо невісток Омелька Кайдаша, то й у їх характерах відбуваються зміни. Мотря виховувалася в заможній сім’ї. З молЛ дості звикла до праці. Вона дуже горда, не підкоряється евен русі, ні в чому не поступається їй. Як би Кайдашиха не хотілЯ щоб невістка робила за неї, Мотря не підкорялася їй, показунЯ чи свій твердий характер. Вона не проти виконувати всю ром боту, але ж тільки для себе і Карпа. І тому мріє про свою хату і своє господарство. Вона жадібна. Коли міряли землю поясояЯ щоб поділити її, Мотря переміряла город, щоб тільки їй більше було. Егоїстична, сварлива, скупа, вона була недобра й до Ме-лашки, ще більше зненавиділа людей, коли стала самостійнои господаркою. У Мотрі, як і в Карпа, з’являються злість і жоаИ стокість. Вона виколола свекрусі око, і їй навіть не жаль їїй Мотря і вважає, що через цей випадок їй буде жити спокійніше. Але ж це зовсім не так.

Поряд зі злою Мотрею автор показує Мелашку. Відчуваєтьея.Я наскільки симпатична йому ця героїня, чий стан можна по рівняти із тополею, красу - з червоною калиною, чия мова, ям і Лаврінова, - мелодійна, пісенна. Мелашка спокійна, добра, вона зростала у бідній сім’ї, де ставилися один до одного ласкаво. Тому, коли приходить у Кайдашеву сім’ю, у всьому підкоряється свекрусі. Лиха свекруха бачить, що молода невістка має м’яку вдачу, не може за себе постояти, як Мотря, і все більше кривдить, зневажає Мелашку. Не здатна протистояти грубості, несправедливості, Лаврінова дружина часто плаче, із сумом згадуючи добру рідну домівку. І врешті вона не витримує. Свій протест проти жорстокості і чванства свекрухи вона виявляє в тому, що залишається в Києві.

У цьому руйнівному процесі протистояння Мелашка поступово втрачає свою душевну красу, привабливість, доброту. З ніжної й лагідної, м’якої, поступливої, вона перетворюється на сварливу, дріб’язкову, егоїстичну. І цим стає схожою на інших; членів родини, кожний з яких дбає лише про себе. Ніхто і ніщо не могло примирити цю сім’ю. І хоча після того, як засохло дерево, у родині Кайдашів стало спокійно, ми відчуваємо, що це не надовго. У гонитві за наживою, у постійній гризні за «моє», «твоє» люди, виховані в умовах тогочасного суспільства, інших інтересів і,мати не можуть, підпорядковують їм усі свої дії. І це страшно. Якщо вже руйнується сім’я, діти піднімають руку на батьків, то яке ж майбутнє в суспільства?!

Творчість І. Нечуй-Левицького - це «розкрита книга», в якій читаємо правду про тогочасне життя українського народу, і це художня енциклопедія народного життя.