На світі існує багато талантів: влучно збрехати або красиво сказати, непомітно вкрасти або поділитися останнім. І тільки від нас з вами залежить, який «талант» ми оберемо. Проте є й інші, високі та надзвичайні таланти. Наприклад, талант складати вірші. Таким талантом досконало володіє Ліна Костенко. Що ж нам відомо з її біографії? Народилася вона у березні 1930 року на Київщині. Писати вірші почала рано - в ранньому віці. Писала так багато, що врешті-решт в шістнадцять їх надрукували. Навчалася в Київському педагогічному інституті - не сподобалося. Задушлива атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною. І вирішила Ліна Костенко виїхати до Москви - на свіже повітря. Опинилася вона там уже в літературному інституті. У 1957 р. виходить її перша збірка «Проміння землі», у 1958 р. - «Вітрила», у 1961 - «Мандрівки серця». Але потім Ліна замовчала. Це не значить, що вона забула, як пишуться вірші. Просто доба кінця 60-х - початку 70-х років була позначена новою хвилею репресій серед митців, найбільше - серед письменників. Проте Ліну не кинули до табору, не вбили. Тільки її книжки не пускали до читача. Лише з кінця 70-х років вони побачили світ. А у 1979 році виходить її роман «Маруся Чурай», який нам і потрібен, щоб написати твір.

Цей роман у віршах не відразу дійшов до читача. Не тому, що він десь там «пропадав», а тому, що за цей твір Ліні Костенко ставили звинувачення навіть політичного характеру. Нам треба поговорити про зміст роману. Написаний він за фольклорними джерелами. Усім нам, напевно, хочеться, щоб і справді існувала така дівчина, як Маруся Чурай. Може, вона й існувала, але, на жаль, історичних документів про неї не збереглося. Навіщо ж документи, коли живе народна пам’ять, коли є фантазія? За даними фольклористів, Маруся народилася 1625 року в Полтаві в родині урядника Гордія Чурая. Батько ні з ким не знався, особливо з шляхтичами, бо був людиною гордою. А одного разу і зарубав одного з них. Тому змушений був тікати до Січі, де непогано бився. Проте колись-таки потрапив у полон до поляків і був убитий. А в цей час Маруся дуже бідно жила з матір’ю. їсти було нічого, але вона співала й складала пісні. Та ще й покохала на свою голову вродливого козака Григорія Бобренка. А він зрадив Марусі, бо ж була вона бідною, і одружився з дочкою багача Галею. Що ж було робити бідній Чураївні? Звичайно, те, що робили на Україні усі дівчата, - топитися. І тут їй не пощастило: врятував її уже немолодий козак Іван Іскра. Він дуже кохав Марусю, але не признавався, бо все думав, що вона сама здогадається. До того ж Маруся кохала Грицька. Одного разу Маруся пішла на вечорниці, та ще як заспівала, так Грицько й упав до її ніг. А Маруся йому відразу зіллячка. Він і випив. Ну, а потім слідство, суд - словом, засудили дівчину. Але ви забули про Івана Іскру. Він швиденько змотався до гетьмана і привіз помилування.

Маруся ж, за однією легендою, захворіла і померла, а за другою - пішла до Києва на прощу і там залишилася при якомусь монастирі. Так от, ця легенда дуже сподобалася Ліні Костенко, яка й написала роман за цим фольклорним сюжетом. Але нам не треба його весь розглядати, тільки те, що підходить до теми «Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси й таланту українсь-. кого народу». Тобто розглянути образ Марусі Чурай з погляду на її талановитість та духовну красу, особливості національного характеру. У романі Маруся Чурай виступає як поетичний символ України і як вродлива дівчина - з її природними бажаннями кохання і сімейного щастя. її незрівнянний голос і пісні сприймає народ як свої власні, бо вони є виразниками почуттів і прагнень простих людей. Підкресліть, що талант Марусі дійсно народний. Козак Іван Іскра каже, що козацькі звитяги, муки і радощі «безсмертні будуть у її словах»: Вона ж була як голос України, що клекотів у наших хорогвах! А сам гетьман Богдан Хмельницький визначає її пісні як «перло многошнне, як дивен скарб серед земних марнот». У фінальній частині роману Ліна Костенко показує, як смертельно хвора дівчина почула свою пісню. її співали козаки, йдучи у бій за свободу Вітчизни. Дівчата учора співали пісню про кохання, якому немає кінця, А значить, талант не вмирає, він безсмертний, як і народ, який народжує таланти. Ось це не забудьте відзначити в своєму творі.

Яку ж вдачу мала Маруся? У житті вона скромна і довірлива, тому і про зраду Гриця дізнається чи не останньою. Не тому, що вона нерозумна чи занадто довірлива. Вона стояла над буденщиною і суєтою, розрахунком і корисливістю - такою її виховали батьки, справжні лицарі духу - козаки. Під час суду вона нічого не сказала на свій захист, навіть того, що Гриць сам випив настій зілля, який приготувала для себе. На страту йшла впевнено і викликала у багатьох присутніх повагу і захоплення за вірність у коханні, за мужність. А ж навіть кат не витримав, зачовгав, Заніс мішок, узявшись за краї, - чи щоб вона не бачила нічого, чи так нестерпно бачити їі! Найбільше картає Маруся себе за те, що своєчасно не розпізнала Гриця, що захопилась зовнішністю і неглибокими проявами його козацтва, що покохала лицеміра, зрадника. В образі Марусі Чурай втілено найкращі моральні риси українських дівчат. Це підкресліть у своєму творі. Маруся дбайлива, уважна, добра, її хвилює доля України, історична пам’ять народу:

Сади стоять, примерлі од пожежі. Людей немає. Коні не іржуть. Лиш на валах необгорілї вежі стирчать у небо. Попіл стережуть. В подружньому житті вона на перше місце ставить духовну єдність, вірність і рівність в усьому. Коли Гриць благав Марусю простити йому, вона не змогла цього зробити. Не тому, що була дочкою Гордія - тобто дуже гордою. А тому, що зганьблене кохання не може бути чистим. Крім того, Маруся не змогла б скласти щиру пісню, пісню від душі. Для неї дорогими і святими залишаються спогади про щасливі хвилини, вони живуть в її душі, світять їй у житті, живлять чистою живою водою її пісні.

Отже, в своєму творі треба розглянути образ Марусі Чурай як невід’ємну частину українського народу, його таланту та моральної краси. Знайдіть у романі цитати, які допоможуть вам це зробити. Наприклад, як дивується Богдан Хмельницький: Чи думав про Мару сини пісні… Чи що в Полтаві, там же, у Полтаві, Чурай Марусю, у такій неславі, Чурай Марусю, у такій ганьбі! - до зашморгу вестимуть у юрбі. Непогано було б розповісти про моральну красу Чураївни, зіставляючи її поведінку з вчинками Гриця. У висновку згадайте, що пісні Марусі Чурай живуть і зараз, і зараз хвилюють своєю мелодійністю, поетичністю та талановитістю, бо таланти не вмирають.