«Інститутка» - це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про взаємовідносини між кріпаками та панами. Письменниця показала нестерпне становище селян, що є наслідком жорстокості і бездушності кріпосників, зобразила наростання народного гніву, мораль панів і трудового народу, стан тодішньої освіти. У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпач-ки Устини і молодої пані. Назва твору наштовхує нас на думку, що головний герой - освічена поміщиця. «І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!» - це враження від зовнішності панночки. Але яке її внутрішнє обличчя? Це егоїстична людина, що відчувається, наприклад, у сцені відбору інституткою наймички. Цим контрастом між зовнішнім і внутрішнім виглядом панночки авторка зобразила суперечність між охайністю, зовнішньою культурою переважної більшості дворян та їхнім мерзенним нутром. Сюжет повісті звів інститутку та Устину. Розповідь про і події в повісті веде Устина. Це проста селянська дівчина. «Я весела», - каже вона про себе. За вдачею вона лагідна і життєрадісна. Дівчина всім бажає добра і щастя. її душа відкрита до всього прекрасного. Устина любить сонце, квіти. їй хочеться вирватись з неволі: «Весело бачити степ, поля красні…1 Любо на волі дихнути! Коли б воля, заспівав би…» Але Устина тільки мріє про свободу, вона покірна панам, терпляче зносить знущання вередливої інститутки. Навіть після того, як панночка її побила, вона не тримає зла на неї, а тільки дивується. Добра дівчина все прощає.

Устина від природи розумна, спостережлива і працьовита. Вона близько до серця бере страждання друзів і намагається їм допомогти. Ця неписьменна селянка тонко сприймає навколишню природу: «Вітрець шелесне та принесе у віконце мені пахучий бузок…» Устина дуже любить дітей. Вона щиро та глибоко кохає парубка Прокопа. Хоч подружнє життя в тих умовах їй повного щастя не принесло, але стало легше: «Зійдешся з ним - ело й любо; усе лихо забуду…» Інститутка - морально обмежена людина. Вона вважає, що, крім французької мови, музики і танців, нічого не потрібно у світському товаристві. Всі інші предмети називає дурницею, а навчання - мукою. Вона майже пишається своїм неуцтвом. Цікаво, як ця дівчина збирається жити з пустою головою і холодним серцем?

Підлещуючись до бабусі, панночка випрошує «по новій моді убрань хороших», умовляє влаштовувати бенкети і запрошувати багатих паничів. Вона мріє вигідно вийти заміж, мати свій маєток і бути повновладною хазяйкою. Раптом інститутка закохалася в полкового лікаря. Але це «кохання» було примхливим з самого початку. Молода поміщиця виявила сухий й точний розрахунок в почуттях.

На хуторі вона показала себе жорстоким, свавільним і лютим експлуататором. Необмеженість влади над кріпаками підігрівала її деспотизм, а жадібність переходила у зажерливість. Психологічну характеристику інститутки доповнює її мова, яка буває грубою і лайливою при звертанні до кріпаків: «Чого сунешся?» А до багатих вона «ляскотить по-пташиному». Мова ж Устини завжди лагідна до всіх.

Типовий образ - це художнє узагальнення, подане у вигляді ішкретної особи. Устина - це типовий образ кріпачки, тому 10 її індивідуальні якості поєднані з рисами, характерними ля більшості кріпаків: покірність, доброта, моральна чистота. Иститутка є типовим образом кріпосниці. Майже всі кріпо-ники були жорстокими, свавільними, бездушними і ненажернії ними.

Марко Вовчок доводить, що навіть освічений кріпосник запишається експлуататором.

Якщо в перших оповіданнях авторка начебто не насмілюється надати своїм героям права голосу, права боротися за свою свободу, то вже в оповіданні «Ледащиця» письменниця подає образ головної героїні в іншому плані. За свою волю героїня бореться аж до загибелі, тоді як жінки в ранніх оповіданнях І гинуть не в боротьбі. В образі Насті втілено прагнення народу і до кращого життя, нестримне бажання порвати пути кріпацтва, І невимовна жадоба до волі. Але за волю кріпачка заплатила  дорогою ціною свого життя. Обурена, знесилена, вона тяжко за- І хворіла. Тільки перед смертю героїні приходить звістка про її І волю. Ідея розкріпачення селян найповніше розкрита Марком Вовчком у повісті «Інститутка». В цій повісті письменниця змальовує типові картини кріпосницького гноблення. Темою твору є не тільки зображення тяжких умов життя кріпаків-селян, а й наростання народного гніву, показ стихійного протесту проти гнобителів. Продовжуючи антикріпосницькі традиції Шевченкових поезій, Марко Вовчок виправдовує й уславлює волелюбні вчинки кріпаків-протестантів. Письменниця відобразила велику силу народу, його прагнення до визволення.

В повісті «Інститутка» Марко Вовчок змалювала яскраві : образи кріпаків-селян, які стали на шлях боротьби проти пан- і щини. Але не всі вони здатні одверто виступити проти панів- І кріпосників. Письменниця створила різні характери, різних І людей, які по-різному вели боротьбу проти гнобителів, але вони сприяли своїми виступами скасуванню кріпацтва. В словах Устини, в яких вона весь час висловлює свій біль за долю кріпосних, втілено настрої закріпаченого селянства. Хоч Устина сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпо- І сників, але вона своїми думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протестантські вчинки Прокопа і Назара, які здатні до відкритого протесту проти панів. Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп придержав її за руку: «Цього вже не буде! Годі!». У його словах рішучість. Прокіп суворо попереджує і пана: «Не підходьте, пане, не підходьте!». За це Прокопа віддали в солдати. Назар теж вороже ставиться до панів, ненавидить їх і збирається втекти. Він здійснює свій намір, тим самим виявляючи свій протест. Катря, дружина Назара, теж здатна одверто виявити свій протест проти панів. Коли померла її дитина, вона рішуче заявила: «Тепер я вже не боюся вас!… Хоч мене живцем із’їжте тепер!..». В образах Прокопа, Назара, Катрі відображене наростання народного гніву проти кріпосників.