Тарас Шевченко
Ї визначний письменник Украïни. Вiн умiв правдиво, iсторично достовiрно
вiдтворити життя й побут рiзних соцiальних верств украïнського суспiльства.

У п’єсi “Назар Стодоля” автор висмiює заможну козацьку старшину, засуджує
соцiальну несправедливiсть, викриває фальш, лицемiрство, брехливiсть старшини, яку
уособлює Хома Кичатий. Цей образ негативний, поданий вiн у реалiстично-викривальному
планi. Основна мета його життя
Ї багатство. Щоб досягти цього, вiн готовий на все, не цурається жодних заходiв.
Брехню, коли вона вигiдна, Хома вважає звичайним явищем. Тому вiн говорить одне, а
робить iнше. Хома сам говорить: “Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а
на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем”. На кохання Хома
дивиться як на щось незначне, несерйозне. Дочку сприймає як засiб збагачення.
Мрiючи досягти полковницького пiрнача, порушує слово, дане перед смертю д ... Читати далі »

Учнівський твір. Як істинний патріот, Шевченко, кидаючи погляд у минуле українського народу, звертався до героїчної історії своїх предків. У минулому його захоплювала перш за все боротьба за волю, козацька відвага. Героями його творів стають Тарас Трясило, Іван Підкова, Гамалія. У поемі «Гамалія» Шевченко розповідає про похід запорозьких козаків до Туреччини. Розпочинається поема піснею-пла-чем запорожців, які страждають у турецькій неволі. Звертаючись до вітру, до моря, посилаючи прохання до братів-запорожців, невільники сподіваються, що їхні слова долетять до Великого Лугу і товариші прийдуть їх визволяти. Плач невільників долинув до рідної землі. І тоді козаки заспівали у відповідь:

* їдем різать, палить, Братів визволяти.

Нелегким був шлях сміливців, «море вітер чує» і так розходилось, що у козаків аж «серце мліє». Але їх ніщо не лякає, бо вони їдуть «братів визволяти». Бій між славними героями та «бусурманами» змальовано у романтичному ключі: ревуть, лютують «гвардійці» су ... Читати далі »

Чужа земля. Безлюдний берег Аральського моря. Куди не кинь оком - піски, піски, піски. На березі - самотня постать. Похилена голова, опущені плечі говорять про те, що людина охоплена відчаєм, тугою. Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра. Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. «Доля не шкодувала йому страждань, - пише І. Я. Франко, - але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя». А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині

* … розкуються заковані люди… … врага не буде супостата, а буде син, і буде мати… … в сім’ї ... Читати далі »

У тисяча вісімсот сорок п’ятому році Кобзар подорожував по Україні. Поетові довелося побачити неймовірні страждання, зростання антифеодального руху. Прикро було Шевченку «спотерігати, як українські пани, надівши маски «лібералів». І Великий Кобзар гнівно засуджував зневажливе ставлення «малоросійської» інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу:

* … Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже…

Історія українського народу - сліпа каліка, стара мати, яку «землячки» віддають на виучку за кордон. Шевченко закликає:

* «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Не треба сліпо копіювати все іноземне! Поет завжди підтримував ідею об’єднання слов’янських народів: «нехай нерозме-жованою останеться навіки од моря до моря - слов’янська земля ». Але Шевченко хотів бачити рівноправною таку сполуку. Тому Великий Кобзар засуджує «слов’янофілів» і їхні заклики до об’єднання народів під владою ... Читати далі »

Учнівський твір. У світовій ліриці більше немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці, кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють, це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі на панщину ідуть». Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти ні в одного з поетів світу», - писав М. Рильський.

Т. Г. Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного і поціильного життя суспільства. І не в одному з його ... Читати далі »

Учнівський твір за трагедією Йогана Гете «Фауст» і поемою Тараса Шевченка «Катерина». Тема кохання і зради - одна з провідних у світовій літературі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туге та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найціннішим - життям. Багато літераторів XVIII століття зверталося до те збезчещеної і покинутої дівчини. Але тільки Гете зм піднести цю тему на рівень справжньої трагічності. До такої дівчини отримала художнє втілення в славнозвісній трагедії «Фауст» - найвищому досягненні поетичного г нія великого німецького митця. Його Гретхен, проста і щира, змалечку дотримується суворих життєвих правил і понад усе любить свою матір. Будучи єдиною опорою в сім’ї, дівчина опікується більшістю господарських справ: сама прибирає в хаті, готує їжу, шиє і миє. Вона працює легко і з завзяттям, робить усе так, як велять звичаї. Маргарита щиро вірить у Бога, відвідує собор, щотижня сповідується, не забуває, що живе у всіх на очах.

* Сумирність, лагідність -
... Читати далі »