У тисяча вісімсот сорок п’ятому році Кобзар подорожував по Україні. Поетові довелося побачити неймовірні страждання, зростання антифеодального руху. Прикро було Шевченку «спотерігати, як українські пани, надівши маски «лібералів». І Великий Кобзар гнівно засуджував зневажливе ставлення «малоросійської» інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу: * … Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже… Історія українського народу - сліпа каліка, стара мати, яку «землячки» віддають на виучку за кордон. Шевченко закликає: * «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Не треба сліпо копіювати все іноземне! Поет завжди підтримував ідею об’єднання слов’янських народів: «нехай нерозме-жованою останеться навіки од моря до моря - слов’янська земля ». Але Шевченко хотів бачити рівноправною таку сполуку. Тому Великий Кобзар засуджує «слов’янофілів» і їхні заклики до об’єднання народів під владою російського монарха. Шевченко закликає українців переглянути свою історію заново, прочитати її, не обминаючи жодної подробиці, і лише то можна буде дати відповідь на запитання: … що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?.. Проблеми занепаду національної культури актуальні й зараз, бо за час існування СРСР командно-бюрократична система багато зробила для того, щоб ми забули мову батьків, свою історію. Тому відродження України треба починати з національної культури. І Шевченко твердо вірив, що серед інтелігенції є й такі люди, які готові все віддати служінню народові; це до них Великий Кобзар звертався з проханням-вимогою: * Обніміте ж, брати мої,
* Найменшого брата…
* Молю вас, благаю! І якщо інтелігенти підуть назустріч інтересам народу, то Україна - «заплакана мати» - «усміхнеться», бо настане воля. Отже, у поемі «І мертвим, і живим…» Тарас Шевченко викриває насамперед кріпосників - «лібералів», засуджує схиляння перед усім чужоземним і зневагу до вітчизняного, закликає освічені кола дворянської інтелігенції зблизитися з народом.
|
