Учнівський твір. У світовій ліриці більше немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці, кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють, це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі на панщину ідуть». Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти ні в одного з поетів світу», - писав М. Рильський. Т. Г. Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного і поціильного життя суспільства. І не в одному з його творів по-втпс образ матері. Мати всюди однаково мати. Для жінки - велике щастя народити і виховати дитину, але Ив що можуть перетворити материнське щастя жорстокі звичаї Тії людське ставлення!? Цю проблему поет в різних творах і по-Іііііпому вирішує. Мене найбільше вразила доля Ганни з поеми • Наймичка». Дівчину-покритку зневажає все село, старі батьки проганяють з хати світ за очі, хоч і люблять її. Ганна не гине, як Катерина, вона бореться за своє щастя. А її щастя і трагедія - це її дитина, якій вона дала можливість жити з батьками, що люблять та вважають своєю рідною. Всю свою ніжність, всю пристрасть душі мати віддає дитині. Все її життя - в ній. А вона сама не може навіть признатися про свою любов: * Не зна Марко, чого вона Так його цілує, - Сама не з’їсть, не доп’є, Його нагодує. Ганна - натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, а й сильне та високе, любов до дитини така могутня, що перемагає усе інше, застеляє перед нею весь світ, примушує забути про себе саму, віддати своє життя не для хвилинної спокуси, а для довгої тривалої жертви на користь дитині. Вона відмовляється навіть бути весільною матір’ю свого сина і лише перед смертю розкриває йому правду. З великою силою розповідає автор про трагедію материнської любові, сила якої робить жінку здатною на найбільшу самопожертву. Любов матері - це найсвятіше. Найпривабли-віше те, що Шевченко не ридав над долею понівечених жінок, він підніс жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Він бачив у жінці, передусім, духовну красу, обожнював материнство, уславляв вірність і щирість. Народити дитину - це ще не означає стати матір’ю в повному розумінні цього слова. Дитину треба виростити, виховати і дати їй все для того, щоб вона була щасливою. Тема материнської долі дуже актуальна в творчості Кобзаря. Адже мати - це духовна основа людського життя. Звичайно, не всі матері чинили так, як Катерина чи Ганна. Це винятки. Більшість несли свій тяжкий хрест, переборюючи труднощ але не лишаючи дітей права мати матір. І щаслива та дитин яка запам’ятала дотик материнської руки, її ніжний поцілуй нок, ласкаве слово і радісний сміх, коли її син зробив першиЯкрок, а потім, ставши дорослим, пішов в самостійне життя з благословіння матері.
|
