Неділя, 18.08.2019, 22:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Логін:
Пароль:

Зарубіжна літ.
Головна » 2011 » Листопад » 19
Драматична поема

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака зі старшини, Олекси Перебійного... Через садок ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському вбранні...

Перебійний запрошує Степана до себе на вечерю, але той відмовляється. Йому треба скоріше повертатися, бо не хоче розсердити бояр довгою відсутністю. Але виявляється, що всі вони на банкеті. Це дуже втішило Степана.

Гостя пригощає Оксана, дочка Перебійного. Зі Степаном вони знайомі з дитинства, росли разом. Батьки їхні разом козакували. Коли обійстя Степанового батька було знищене, він перебрався до Московщини. Після його смерті виїхав туди й Степан.

Приходить син Перебійного, Іван. Між ним і Степаном відбувається суперечка, бо молодший Перебійний засуджує рішення, прийняте на Переяславській раді, він підтримує гетьмана Дорошенка й виступає за культурну та політичну незалежність України. Він закликає Степана зі зброєю виборювати долю своєї землі. ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1624 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Була весна весела, щедра, мила.

Промінням грала, сипала квітки.

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: "Весна для всіх настала.

Дарунки всім несе вона, ясна.

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна".

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки.

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,
... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1115 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Ви щасливі, пречистії зорі,

ваші промені — ваша розмова;

якби я ваші промені мала,

я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,

все на світі вам видно звисока;

якби я так високо стояла,

хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,

ясні, тверді, неначе з кришталю;

якби я була зіркою в небі,

я б не знала ні туги, ні жалю.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Ліричну героїню поезії Лесі Українки "Ви щасливі, пречистії зорі..." вабить висота, зорі, які можуть оглянути весь світ, скрізь побувати і все побачити. Вона хотіла бути б такою сильною, твердою в почуттях, стійкою перед життєвими випробуваннями. Поетеса вживає епітет — старослов’янізм "пречистії", і це надає творові урочистості, глибини й сили. У кожній строфі повторюється перший рядок, і це підкреслює головну думку поетеси — щастя ма ... Читати далі »

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

БОЯРИНЯ


Дійові особи:
Перебійний Олекса —козацький старшина.
Оксана —дочка старшини.
Іван —син Олекси Перебійного.
Степан — молодий боярин, який приїхав з Москви.
Перебійниха — дружина козацького старшини.
Мати Степана —мешкає в Москві.
Ганна — сестра Степана.
Гість з України

ДІЯ ПЕРША

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері.
Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко відразу, що він не москаль.
Молодший боярин Степан, потрапивши до козацької слободи з російськими боярами, приходить в гості до козацького старшини Олекси Перебійного. Тут він зустрічає доньку Олекси Оксану і закоху ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1412 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Дійові особи: "Той, що греблю рве", Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Лукаш, мати Лукашева, дядько Лев, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Мавка, Лісовик, Килина, "Той, що в скалі сидить", діти Килини.

Дія відбувається в старезному лісі на Волині протягом року. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.

Перша дія

На лісову галявину з плакучою березою й великим престарим Дубом виходять дядько Лев і його небіж (племінник) Лукаш. Вони збираються тут, біля озера, збудувати собі хату. Але лісові істоти не Хочуть, щоб люди потривожили їхній спокій. Лісовик зупиняє Русалку, яка похваляється потопити люд?й, говорячи, що коли б не Дядько Лев, давно 6 не стало вже цього дуба й інших дерев.

Весна. Все починає розвиватися. Прокидається Мавка в дуплі старої верби, де вона зимувала, від чарівної мелодії сопілки. Це грає Лукаш. Мавка хоче побачити його, а Лісовик застерігає: "Не задивляйся ти на хло ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 5288 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

В одній країні жив талановитий поет. Його пісні розходилися по сьому світу, були й порадою й розвагою. Якось поет лежав у гаю прямо на стежині. А тут їде лицар на полювання, кричить, щоб звільнили дорогу. Поет відповів, що так від нього втечуть рими-соколята, І якими він може вполювати кого завгодно й що завгодно, тому нехай верхівець сам зверне. Лицар розсердився, але звернув, сказавши, що не хоче зв’язуватися з божевільним.

Гурт мисливський за цілий день нічого не вполював, і лицар сам повертався стежиною. Побачивши поета, посміявся, що той, напевне, чекає гостинця. Поет же відповів, що в нього є більше багатство — поле, небо, синє море і його думки, які скрізь гуляють на волі. Граф засміявся й сказав, що віддав би увесь той химерний, таємний світ за справжнє графство й замок.

Коло них зібралася сільська молодь послухати поетових пісень, заслухався й лицар, подивувавшись, яка ж велика сила слова.

Якось приїхав лицар Бертольд до поета й попросив ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2000 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

1

Десь, колись, в якійсь країні,

Де захочете, там буде,

Бо у казці, та ще в віршах,

Все можливо, добрі люде;

Десь, колись, в якійсь країні

Проживав поет нещасний,

Тільки мав талан до віршів

Не позичений, а власний.

Поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. Він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні.

Одного разу за цим заняттям його побачив лицар Бертольдо, що поспішав на полювання. Лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. В серці гордого вельможі запалився вогонь.

Після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. Він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу.

2

Якось ввечері лицар Бертольдо прийшов до співця та р ... Читати далі »

У дитячі любі роки.

Коли так душа бажала

Надзвичайного, дивного,

Я любила вік лицарства.

Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті.

Не вродливі королівни

Розум мій очарували.

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що, сперечника зваливши,

Промовляли люто: "Здайся!"

Погляд мій спускався нижче.

На того, хто розпростертий.

До землі прибитий списом,

Говорив: "Убий, не здамся!" (…)

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

З дитинства Леся Українка любила історію. її приваблювала доба мужніх воїнів, лицарських турнірів. Але більш за все вона поважала силу духу, справедливість. Тому її цікавили не таємничі принци й королівни, не пихаті переможці, а ті, хто навіть під загрозою емер ті не хотів здаватися. Можливо, саме в них вона вчилася великої мужності, яка ... Читати далі »

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(1871 — 1913)

ЛІСОВА ПІСНЯ

Драма —феєрія в 3 діях

Дійові особи:
«Той, що греблі рве»
Потерчата
Русалка
Водяник
Русалка Польова
Мати Лукашева
Лукаш
Дядько Лев
Доля
Злидні
Перелесник
Пропасниця
Куць
Мавка
Лісовик
Килина
«Той, що в скалі сидить»
Хлопчик
Діти Килини

Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.

ПЕРША ДІЯ

П'єса розпочинається з прологу — волинського лісового пейзажу: «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посередлісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом... Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посер ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 6876 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Драма-феєрія в 3-х діях

Пролог

Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина. Початок весни. З лісу вибігає "Той, що греблі рве". Вік перемовляється з потерчатами та Русалкою, яка нагадує йому про своє кохання, дорікає зрадою. Водяник сварить Русалку, що вона водиться з облудливим чужинцем. Він тільки зводить Русалок.

ДІЯ ПЕРША

У тій самій місцевості дядько Лев та його небіж Лукаш збираються будувати хату. Лев — старий чоловік, добрий. Лукаш ще молодий парубок. Старий розповідає хлопцеві, що треба уважно ставитися до лісових жителів. Лісовик говорить Русалці про те, що Лев не скривдить їх.

Лукаш робить з очерету сопілку, на голос якої приходить Мавка, яка перед тим розмовляла з Лісовиком. Лісовик попереджав дівчину, щоб оминала людей, бо від них тільки лихо.

Коли Лукаш збирається ножем надрізати березу, Мавка зупиняє його і просить не кривдити своєї сестриці. Лукаш дивується, що зустрів у лісі таку незвичайно ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2417 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо.

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?" — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда, —

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма (1), —

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

(1) Епіграма — зле і дотепне зауваження про кого-небудь.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Головна риса ліричної героїні вірша (як і самої авторки) — гордість, велика сила духу. Сльози вона вважає слабкістю. Але проходить час, і героїня потрапляє в зовсім іншу ситуацію, протилежну. Коли їй хочеться посміятися над кимось, висміяти якісь вади, вона боїться ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1385 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну.

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Леся Українка, слабосила, хвора жінка, мала могутню зброю — по етичне слово. Та ще — багату уяву, палке серце. Тому й захотілося їй стати піснею, щоб вільно по світу літати, допомагати людям у горі й радіти з ними в радості. Ліричну героїню ваблять стихії, космос. їй хочеться вітром літати від ясних зір до глибокого моря. Має вона й свої таємниці, "щастя... таємне", яке засіяє разом із нею ясніше ясної зорі й гучніше, ніж море. У вірші багато інверсій, епітетів, які увиразнюють основну д ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1305 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певне, тут не чули зроду.

Що бува негода в світі!

Тиша в морі... ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем,

В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем.

Стиха весла підіймає,

І здається, що з весельця

Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця

Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу.

Тим шляхом, що проложило
... Читати далі »

Три як рідні брати

Повість

І

Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати. Не відпускали навіть попрощатися з рідними. Тільки на три дні нарешті відпустили.

Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри. Тільки брат Онуфрій мовчав. Іван здивувався і запитав, невже йому не жалко. А у брата лише дві сльозини скотилися по щоках.

Попрощався солдат з усіма й пішов.

II

Пройшло два роки, та немає Іванові втіхи. Легшає тільки тоді, як помолиться Богові.

Він відрізняється від усіх інших солдат, в казармі всі кричать і б’ються, а він все мовчить. За це капрал Косович прозвав його кам’яним.

Якось капрал прибігає в казарму і повідомляє Іванові Шовканюку, що до нього з дому прийшов лист. Солдати сміються, що тепер хлопцю доведеться за все платити. Тільки сам Шовканюк знає, як тяжко живе його мати-вдова з дітьми, а брат зовсім хворий.

ІІІ ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1120 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ
(1834—1888)
ТРИ ЯК РІДНІ БРАТИ

(Повість)

І

Іван Шовканюк — головний герой повісті, згадує своє життя, як його, двадцятилітнього хлопця, забрали в цісарську армію. Хлопець ледве—ледве випросився на три дні додому, щоб попрощатись із рідними. Мати з сестрами плакали, лише старший брат Онуфрій виглядав байдужим, бо він був хворим і потихеньку гинув.
«— Братику,— кажу,— а вам мене не жалко? Він мені на це нічо не відповів, тільки дві сльози великі —великі покотились по красному та зав'ялому тому личку.
Заплакав і я собі, попрощався та й пішов».

II

За два армійських роки Іван не знайшов собі друзів у армії, бо був сумний і мовчазний. Лише іноді він тихо плакав, стоячи на вахті, щоб ніхто не бачив. «Аукасарні — от як у касарні: гомін, зойк. Дехто лає, дехто б'є, декого знов другі б'ють. А я собі — от як то я: все мовчу та своє діло роблю. Пан капрал Косович не раз, бувало, й кажут ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1251 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Поема

Присвячую А. Кримському

І

Мов зелена піраміда

на хвилястім синім полі,

на рівнині лазуровій

велетенський ізмарагд, —

так облита дивним морем,

під безхмарним теплим небом

зноситься, шумить, пишаєсь,

спить Афонськая гора.

Унизу, де з хвиль кипучих

гранітові сірі скали гордо,

просто вгору пнуться —

стіни, колоси, стовпи, —

там внизу музика дика

не вгаває на хвилину,

б’ються хвилі о каміння,

бризка піни срібний вал.

Весь час на Афоні чути дзвони, неначе докір тим людям, які зробили мертвим цей квітучий куточок землі.

II

На Афоні дзвони дзвонять

у неділю по вечірні;

починає Прот великий,

окликаєсь Ватопег.

Потім відгукуються інші дзвони, яким вторує зітхання. Хрестя ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1887 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Під безхмарним небом у синьому морі височить зелена Афонська гора. Здається, що вона спить: не оживляють її ні спів, ні сміх, ні розмови. Лише тричі на день лунають сумні дзвони монастирів. "Ті ридання металеві — знак, що хтось розставсь із світом", і це "щоденна новина". Хто б не покинув світ — скитник, чернець, послушник (може, навіть колишній князь, пан), ігумен — усім однакова шана: "Со святими упокой!"

У височенних скелях темніють нори, як гнізда ластівок. Там звершують свій подвиг аскети, які відмовляються від усіх зв’язків із земним життям і знаходять у таких печерах свій останній притулок.

На Афоні задзвонили всі дзвони у неділю після вечерні. Розчинилася монастирська брама й виступив церковний хід. Віють корогви. Серед монахів іде дідусь сивобородий у сіряці на голім тілі й несе березовий хрест. Підходять до крутого урвища над морем. Ігумен питає, чи по добрій волі старець хоче залишитися в печері, одректися од світу й од усіх земних спокус. Старець г ... Читати далі »

У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.

Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.

На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони допомогли йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.

Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.

Під час першого бою ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2831 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

І

Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями.

Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні стріли, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром його доньку, Мирославу. Дівчина була вродлива, добра, ніжна і разом із тим сильна, смілива. Ще при народженні вона втратила матір, а нянька, проста жінка, привчала її до всякої роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всілякі труднощі.

На стрімкім підгірку, вкритім густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедів. Туди й прямував Тугар Вовк, взявши за провідника місцевого сміливця Максима Беркута. Той розставив мисливців у два ряди, не знав тільки, що робити з Мирославою, але дівчина не відступила від свого наміру полювати разом із чоловіками.

Коли перед ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2491 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Повість

І

На закладинах будинку капіталіста Леона Гаммершляга, що прибув у Дрогобич з Відня, покалічило робітника Бенедя Синицю. За пропозицією майстра робітники збирають гроші, щоб допомогти його родині. Не дає грошей тільки будівничий, який, крім того, погрожує звільнити майстра з роботи.

II

Після закладин Леон і Герман пішли до Рифки, щоб домовитись про одруження Готліба з Фанні.

Герман думає про свого сина Готліба, який зовсім ні до чого не придатний. Навіть під час дворічного навчання у львівського купця він нічого не навчився, тільки дарма витратив гроші та знущався з інших.

Від Рифки вони дізнаються, що вона отримала листа від львівського купця, який повідомляє про зникнення Готліба. Є припущення, що він утопився, бо знайшли тільки одяг. Рифка кричить у розпачі на Германа, звинувачуючи його в усьому.

Ображений Леон повертається додому і складає плани помсти.

Герман вирушає у Л ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1242 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ІВАН ФРАНКО
(1856—1916)

МОЙСЕЙ

Твір розпочинається прологом, своєрідним вступом до поеми, де автор звертається до свого народу. Він знає, що в українців є все, щоб стати вільним, нескутим народом: і велика страдницька історія, і працьовиті люди, і потужний духовний потенціал, але народ не в силі піднятися на вищий рівень, щоб разом творити свідоме суспільство. Автор ставить, скоріше перед самим собою, низку гострих запитань — чому це так. І. Франко порівнює український народ з «паралітиком», який сидить при дорозі, годується тим, що пощастить вимолити у подорожніх, — і так тягне день у день.
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому ...заснути я не можу.
Автор не вірить, що українському народові «...на таблицях залізних записано в сусідів бути гноєм...», що його долею буде «укрита злість, облуд-лива покі ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2415 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Автор звертається у пролозі до свого замученого, розбитого народу, який стоїть на роздоріжжі й не знає, куди йти. Саме його майбутнім і тривожиться поет, не вірить, що судилося йому "в сусідів бути гноєм", що його долею буде "укрита злість, облудлива покірність". Невже ж! задармо стільки серць горіло... найсвятішою любов'ю", невже "задармо край твій весь политий кров'ю твоїх борців", — звертається він до українців. І сам собі упевнено відповідає: "Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання", "прийде час", "і ти., засяєш у народів вольнім колі, ...І глянеш, як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі".

І

Коли після сорока років безперервного блукання по пустелі єврейський народ під проводом Мойсея нарешті дійшов до Палестини, "обіцяного краю", люди зневірилися, почали ремствувати: "Набрехали пророки!" Це був уже не народ, а "кочовисько ледаче", і тільки діти гралися — воювали, зводили міста з піску. Видно, "пророцькі слова перейшли В кров і д ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 3466 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ІВАН ФРАНКО
(1856—1916)

ЗАХАР БЕРКУТ

(Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці)

Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой...
А. С. Пушкин

І

«Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині!» Сумно, що від втручання людини змінилася природа, змінилися й люди, які погрузли в «нужді та убожестві». «Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада».
«Було це навесні 1241 року. В горах лунали голоси стрілецьких рогів та крики численних стрільців. «Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину». Князь Данило Галицький подарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле пригір'я Зелеменя. Боярин недавно з'явився тут і влаштував лови, щоб познайомитися з навколишніми сусідами—боярами. Лови на грубого звіра — це не забава. Тури, ведмеді, дики — небезпечні противники. Тому й не дивно, що мисливці ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1745 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Оповідач говорить, що завтра Новий рік і сорок років із дня його народження. Він хотів би зустріти це свято спокійно, з гідністю, як робіт це вже два роки поспіль. Раніше він теж зустрічав Новий рік у великій веселій і шумній компанії. Але тепер такого не хоче. Він послухає улюблену музику, почитає журнали, помилується квітами, що саме розквіті сили, може побути хоч дитиною, хоч героєм, головне — самим собою

З товаришами по роботі в бюро, з друзями, знайомими він неї водиться чемно, навіть дружньо, але стримано, нікого не впускає у свою душу, та ніхто особливо й не прагне цього.

Раптом служник приносить йому листа з далекого Порт-Артура Оповідач сумнівається, відкривати його чи ні, читати чи так прости вкинути у вогонь. Адже там, мабуть, скільки слів написано, а відомо ж, що досить одного, щоб убити людину чи на довгі літа зробити і і нещасливою.

Все-таки відкрив. Це був лист від дівчини, з якою він колись зустрічався і про яку думав, що її вже да ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 5832 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ІВАН ФРАНКО (1856—1916)
ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ

І

Адвокат доктор Євгеній Рафалович щойно виграв свою першу справу у карному суді одного з великих провінційних міст. Завдяки його блискучій обороні клієнти Рафаловича — селяни були не тільки звільнені трибуналом від відповідальності за участь в аграрному бунті, але й мали тепер надію виграти спірне пасовисько шляхом цивільного процесу. Ледве вирвавшись від вдячних йому людей, він вийшов на вулицю, радіючи з того, що перший виступ у цьому місті, куди він недавно переїхав, удався дуже добре.
Раптом Євгенія хтось окликнув. До нього наблизився підстаркуватий панок з коротким ріденьким волоссям і сивими вусами, одягнений у чорний витертий сюртук. Адвокат не пізнав цю людину, і тоді панок назвав своє прізвище. Це був Валеріан Стальський, домашній інструктор Євгенія в другому класі гімназії, двадцять п'ять років тому. Стальський охоче розповів про свою подальшу кар'єру: після гімназії його було забрано до війс ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1803 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Повість

1

Молодий адвокат Рафалович після суду приймає загальні вітання з приводу блискуче проведеного процесу за селянське пасовисько. Від цього процесу залежало його майбутнє.

До нього звертається Валеріан Стальський, "домашній інструктор" адвоката ще з гімназії. Він пропонує допомогти у пошуку помешкання й запрошує Рафаловича в "ресторацію".

2

Перед обідом Євгеній починає згадувати старі часи, думає про те, що колись Стальський був поганим інструктором, а він дуже боявся цього дорослого парубка. Інструктор більше бив сироту, ніж учив його.

Ще згадалося адвокатові, як кіт вкрав у Сталінського привезену опікуном Рафаловича ковбасу та як інструктор мучив тварину вдень і вночі. Скоро кіт здох.

Спогади викликають у Євгенія відразу до старого знайомого, який тепер перед ним запобігає.

3

Стальський розмовляє про їхнє з Євгенієм минуле і радіє з приводу успіхів колишнього під ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 5016 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Драма з сільського життя в 5 діях

Анна після смерті батька живе з братами, які поводяться з нею, паче з наймичкою. Потім вони віддають її заміж за наймита, не давши навіть належного посагу. Була дівчина не з бідної сім’ї, батько вважався багачем на весь повіт.

Анна покохала Михайла Гурмана, та брати не хотіли віддати її заміж за коханого, щоб не ділитися батьківщиною. Тому вони домовилися з війтом й відправили хлопця на війну, хоч він і був єдиним сином у матері. Анну ж видали заміж "на десяте село".

Коли Михайло пішов до війська, брати перехоплювали його листи, а потім підкинули матері повідомлення, що хлопець загинув у Боснії. Чоловіком Анни став старший на 20 років наймит Микола Задорожний, який мав невелике господарство. Він любив Анну, і вона почала поступово звикати до свого жаття. Однак дітей у неї не було, і це засмучувало жінку.

Одного разу Анна випадково дізнається від своєї куми Насті, що Михайло повернувся живий та питав п ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1513 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ІВАН ФРАНКО (1856—1916)
УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ

Драма з сільського життя в 5 діях

Дія перша

Події розгортаються коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах.
Сільська хата. Ніч. Анна, молодиця років двадцяти п'яти, дружина селянина Миколи Задорожного, і Настя, кума Анни, дружина сусіда Миколи Олекси Бабича, пораються коло печі. У хаті зібралися на вечірку дівчата та парубки. Деякі з них прядуть, інші мотають пряжу; посеред хати один парубок плете рукавиці, другий крутить на коловороті шнур.
Парубки і дівчата співають жалісної пісні:
Ой там за горою та за кремінною Не по правді жиє чоловік з жоною.
Потім, аби залякати дівчат і молодиць, один із парубків розповідає їм, що його батько казав: «Як чоловік жінки не б'є, то в ній утроба гниє». Насті не подобається ані пісня, ані характер, що його набула розмова. Вона докоряє хлопцям, котрі завели таке в хаті, де панують спокій, злагода та любов. І згадує слова старих людей пр ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1602 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Жив собі Лис Микита. Хитрий-прехитрий. Ніяк його не могли впіймати, а він лише з того насміхався. А вже як виходив на полювання, ніколи з пустими руками не повертався. З того Лис став страшенно гордим. Ще й зазнався: став сперечатися з товаришами, що серед дня прямо з базару курку вкраде.

От і пішов. Отямившись трохи від людського ґвалту на базарі, Лис проскочив невпізнаним. Але раптом йому зустрілися собаки, які занюхали, хто він такий. Тікаючи, Микита вскочив у якийсь двір і заліз у діжку. В цій діжці стояла олійна синя фарба. Собаки не знайшли нещасного Лиса, і він зміг увечері тихенько вибратись і втекти в ліс.

Прокинувшись вранці, він дуже засмутився, бо був увесь укритий не то лускою, не то колючими ґулями. Але скоро заспокоївся, побачивши, як його злякався Вовк. Той бідний аж завив і почав тікати. Лис вирішив, що з цього можна виграти. Прийшовши на звірячий майдан, він сів на місце Ведмедя й оповів звірям, що його зліпив святий Миколай і назвав звіром О ... Читати далі »

Жив собі в одному лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки мисливці на нього не полювали, він завжди втікав, оминав пастки, ще й товаришів застерігав від небезпеки.

Надзвичайне везіння та хитрість зробили Лиса страшенно гордим. Він похвалився перед друзями, що серед білого дня вкраде на базарі курку. Сказав — треба зробити. Непомітно пробрався городами до середини міста, але коли вискочив на вулицю, то його почули пси й кинулися до нього. Що робити? Куди дітися? Лис побачив одчинені ворота й чкурнув туди. На подвір'ї стояла діжа з фарбою. Йому нічого не залишалося, як пірнути в ту фарбу. Пси й не здогадалися, бо від діжі йшов такий неприємний запах. Отже, Лис урятувався, але якою ціною! Як йому в такому вигляді з'явитися на вулиці? Довелося так аж до самого вечора сидіти, завмираючи від страху, що надійде господар-маляр.

Коли смеркло, Микита чимдуж чкурнув до лісу, ускочив у якусь нору та й заснув. Уранці прокинувся в доброму настрої, подумав, що зараз підхо ... Читати далі »

Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника.

Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.

Мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися.

З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарци ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 4743 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Мама досвітком взяли клунка й пішли на третє село. Це для мене так сказано. Щоб я не хвилювався. Але всі знали, що мама пішли до партизан, понесли їм хліба.

Бабуся з братом порядкують. Думають, чи зачиняти двері. Вони думають про матір. Вони повинні повернутися, але їх все немає.

Брат товчеться у сінях, а потім стукає в двері.

— Просимо!

— Добрий вечір! Не я йду — Новий рік іде!

— Нехай іде, — відказують бабуся, беручи сніп і сіно.

Сніп поставили в кутку, сіно поклали на стіл. Зверху бабуся застилають скатертину, а потім ставлять кутю. В такий вечір треба поставити 12 страв, бо 12 братів-місяців сходяться докупи. Ми з братом наперебій лічимо страви: кутя, тертий мак, вода... ставиться узвар — сушені фрукти, вода, хліб, сіль. Більше не набирається.

Бабуся сідають до столу. Першу ложку куті не з’їдають, а підкидають: "Хай так родяться бджоли і щастя". Потім вони приносять рукавицю, наповнену немоло ... Читати далі »

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
(1893—1933)
Я (Романтика)


«ЦВІТОВІ ЯБЛУНІ»

«З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю.
...Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».
Мати каже, що я (її м'ятежний син) зовсім замучив себе... Тоді я беру її милу сиву голову і кладу на свої груди. За вікном ідуть росяні ранки і падають перламутри. Але минають ночі, шелестять вечори біля тополь і відходять у безвість літа, моя буйна юність. Природа томиться в передгроззі. А втім, чути ще й інший гул — глуха канонада. Насуваються дві грози.
... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1295 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

"Цвітові яблуні"

<...> "З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь в даль. Тоді дума за думою, як амазонянки, джигітують навколо мене. Тоді все пропадає.. Таємні вершники летять, ритмічно похитуючись, до одрогів, і гасне день; біжить у дорога, а за нею — мовчазний степ... Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом. <...>

Герой згадує свою матір, спокійні ранки дитинства, слова матері про те, що її "м’ятежний син" зовсім замучив себе. Але поступово відходить буремна юність, і мати приходить тільки в згадках. І пророчить вона грозу.
< ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 5120 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Присвята: Цвітові яблуні.

"З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні кургани, прихиляюсь на самотню пустельну скелю.

...Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом".

Мати каже, що я (її бунтівливий син) зовсім замучив себе. Тоді я беру її милу сиву голову і кладу на свої груди. За вікном ідуть росяні ранки і падають перламутри. Проходить моя буйна юність. Насуваються дві грози, чується глуха канонада.

І

Атака за атакою. Шалено напирають ворожі полки. І думки мої — до неможливості натягнутий дріт. День і ніч я пропадаю в "чека" (ЧК — чрезвычайная комиссия). Вона розташована в помешканні розстріляного ш ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1347 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
(1893—1933)

КІТ У ЧОБОТЯХ

«Отже, про глухе слово: Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.
А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.
...А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.
Гаптований — запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах — трави, коли йде з них дух біля плавневої осоки.
Гапка — це глухо. Ми її: товариш Жучок. І личить.
Ось вона. Це тип. Пам'ятає малюнки з дитинства — «кіт у чоботях». Хоч і комічний, але теплий та близький, як материна рука, як прозорий вечір у червінцях осені.
Звідки ж прийшли оті Жучки, скільки їх? Це Жовтнева тайна. «А пройшли вон и з краю в край нашу запашну червінькову революцію».
Сьогодні в степах кінноти не чути, немає й «кота в чоботях», зник десь на глухих дорогах республіки. «Кіту чоботях» — це муралі (мурашки) революції. Хочеться склас ... Читати далі »

Новела

<...> "Отже, про глухе слово: Гапка, Гапка — глухо; ми її не Ганка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо.

А от гаптувати — це яскраво, бо гаптувати: вишивати золото або сріблом.

...А то буває гаптований захід, буває схід, це — коли підводиться або лягає заграва.

Гаптований — запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах — трави, коли йде з них дух біля плавневої осоки.

Гапка — це глухо.

Ми її: товариш Жучок.

І личить.

І...От вона:

Це тип: "кіт у чоботях". Знаєте малюнки за дитинства: "кіт чоботях " ? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені.

"Кіт у чоботях" — це товариш Жучок. От. А тепер я питаю:

— Відкіля вони прийшли — товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товар ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1766 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за "вольтер'янство" (вільнодумство, філософствування).

Тепер він живе на чистій і світлій асфальтованій вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. Дружина Івана Івановича (партійна кличка "Жан") Марфа Галактіонівна (партійна кличка товаришка Галакта") — надзвичайно симпатична жінка й цілком відповідає його партійним прагненням. Вона ніколи не манікюрить нігтів, і тільки в останній час трохи манікюрить "для гігієни", одягається просто, хоч і зі смаком, але набагато дешевше так званих непманок. Марфа Галактіонівна дуже любить читати Леніна і Маркса. Але коли вона іноді сідає читати Леніна й Маркса, рука сама тягнеться за Мопассаном.

Сина вони назвали революційним ім'ям — Май, а доньку не менш революційним — Фіалка. Є ще мадмуазель Люсі — гувернантка і Явдоха — радянська куховарка.

Іван Іванович — зразк ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1708 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Ігор приїхав з міста влітку до тітки. Те, що побачив він у сусідньому дворі, дуже схвилювало його. Рудий хлопець, Только, тягав по саду цуценя, підстьобуючи його лозиною. Цуценя не встигало, переверталося й котилося по землі, як клубок ниток.

– Ти чого мучиш? — вигукнув Ігор.

– А чого його жаліти, коли він нам не потрібний? Все одно в діжці втопимо.

– Нащо ж топити? Краще віддай мені.

Рудий віддав цуценя. Але раптом передумав, відібрав і сказав, що просто так не може віддати. Адже це собака мисливський. Ігор задумався, що ж він міг запропонувати. І приніс усі іграшки, які були в нього в селі. Хлопець забрав іграшки й запропонував товаришувати. Ігор згодився за умови, що Только не буде мучити тварин. Ігор, виявляється, знав про те, що Только минулого року зруйнував лелече гніздо.

А Ігор, радий, прибіг додому. Він грався зі своїм цуценям. Нагодував його молоком. Потім позбирав усі дощечки і зробив хатку. Навіть віконечко пр ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2869 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Уривок з роману "Сагайдачний"

В три роки Петро залишився сиротою. Його батько й мати загинули під час одного з набігів на їхнє село. Хлопця прихистила родина Жмайлів, у яких був хлопчик того ж віку. Діти любили один одного. Підрісши, разом ходили до церковноприходської школи, обоє добре вчилися. Коли їм виповнилося по шістнадцять років, Степан Жмайло відвіз їх до колегії в Острозі. Приїхавши в Острог, кульчичани пішли до князя, який звелів прийняти хлопців до колегії і помістити в бурсі. Першою особою в Острозі у князя був ректор Герасим Смотрицький, що допомагав князеві заснувати школу й друкарню і славився як велика людина і вчений.

Смотрицький став хлопців екзаменувати, а оскільки був неабияким педагогом, зумів від них одержати, чого йому треба, і послав їх у бурсу. У бурсі мали помешкання ті хлопці, у яких не було можливості жити у місті. Кульчичанам пояснили бурсовий порядок, вишукали місця, одне біля другого, щоб їх не розлучати.

По обіді хл ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2777 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

І

Село Спасівка знаходилося на правому березі ріки Самари, недалеко від Дніпра. Воно нічим не відрізнялося від інших, не пишалося хоромами, бо були то страшні часи татарських набігів на Україну, і ніхто не був упевнений у завтрашньому дні.

У Спасівці жив славний козацький рід Судаків. На той час у родині були сімдесятирічний дід Андрій, син Степан із дружиною Палажкою, діти — п’ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна Ганна. Старший брат Петро вже пішов на Запоріжжя.

Дід привчав Павлуся до лицарського ремесла — їздити на коні, кидати спис та аркан, стріляти з лука, орудувати шаблею, розповідав про звичаї козаків та їхні пригоди. Павлусь багато дечого навчив і сестру Ганну, а та захищала брата перед батьками.

Якось у неділю увечері дід Андрій відчув дивний неспокій. А серед ночі церковний дзвін забив на сполох. У село ввірвалися татари, запалили хати, стали ловити дівчат і хлопців. Селяни захищалися, як могли, але полягли під ножами та ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 7651 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Квітень. Свято. На вигоні за шахтарською слобідкою весело й шумливо. Дівчатка грають у крем'яхи, а хлопці — у м'яча.

Погожий день викликав із халупки навіть старого колишнього шахтаря діда Антипа. Він сидить на призьбі під вікном, а поряд із ним — онук Павлик. Обоє захопливо спостерігають за хлоп'ячою грою. Павлик захотів теж піти погратися, а дідусь, поглянувши на його горб, променисті й глибокі очі, зніяковів і сказав, що там хлопці можуть його образити. Якщо вже хоче, хай іде до дівчат, дівчата любили з Павликом гратися, слухати його поважну мову, і цікаві казки, тому охоче брали до свого гурту. А казочок Павлик знав багато. Любив, як їх йому розказувала на ніч мама, переживав за бідолашного зайчика, якого Коза-Дереза вигнала з його хатини.

Вночі йому снилися химерні, чарівні сни, які він, маючи добру пам'ять, потім переказував дівчаткам.

Через страшний горб товариші цуралися Павлика, тому він звик бути на самоті. Лагідний світ казок зробив йог ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2220 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Забула внучка в баби черевички...

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі —

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном –

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Дитина, мати, бабуся. Родина, рід. Це ті одвічні поняття, без котрих і життя — не життя. У далекому селі живе бабуся. Повиростали діти, розлетілися світами. А вона одна, живе спогадами. І яка ж радість, коли приїжджає (якимось, мабуть, попутним т ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1248 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Цвітка дрібная

Молила неньку,

Весну раненьку:

"Нене рідная!

Вволи ми волю —

Дай мені долю,

Щоб я зацвіла,

Весь луг скрасила.

Щоби я була,

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна,

Щоби-м згорнула

Весь світ до себе!"

"Доню, голубко!

Жаль мені тебе.

Гарная любко;

Бо вихор свисне,

Мороз потисне.

Буря загуде —

Краса змарніє.

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш, —

Жаль серцю буде".

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Веснівка — це веснянка, весняна пісня. М. Шашкевич створює поетичну картину, яку можна розуміти й алегорично. Квітка (цвітка) просить матусю-весну, щоб та допомогла їй швидше розквітнути, привернути до себе увесь світ своєю красою. А ненька ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1407 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ЄРЕТИК

(Поема)

Злі сусіди запалили хату у свого сусіди, нагрілись, але залишили тліти іскру, яка стала згасати. Ці злі сусіди — німці, які роз'єднали велику слов'янську сім'ю і призвели до усобиць між братами. Вороги поневолили сусідні народи, загарбавши їхні землі.
Але серед слов'янства з'явився пророк, покликаний з'єднати слов'янські народи, засвітити «світоч правди, волі» з тієї іскри братства, що вже дотлівала на попелищі. Цей пророк — Павло Шафарик, чеський історик, видатний діяч чеського і словацького Відродження, який проголосив ідею єдності слов'ян. Йому й присвятив Шевченко розповідь про ще одного славного чеха — Яна Гуса.
Безмежна влада Папи Римського як судді, законодавця і священнослужителя завдала чимало лиха і страждань народам багатьох країн. І тоді Ян Гус вирішив викрити Папу. Під час проповіді у Віфліємській каплиці в Празі він гостро критикував Папу та його посіпак — ченців усіх ран ... Читати далі »

Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди: нагрілися,

Й полягали спати,

І забули сірий попіл

По вітру розвіять.

Лежить попіл на розпутті,

А в попелі тліє

Іскра вогню великого.

Той вогонь чекає тільки, щоб хтось його підпалив. Та ось іскра почала гаснути.

Слов’янська сім’я роз’єднана усобицями, ллються ріки крові. Слов’янські діти забули, що таке воля.

Але вогонь прозрів сміливим серцем і засвітив "світоч правди". Від слов’ян залишалися на той час тільки трупи. Проте вогонь той зміг пробудити і їх. Розкрили вони очі, й обнялися брат з братом.

Автор з пошаною згадує видатного вченого чеха Павла Шафарика, який хотів з’єднати всі слов’янські племена. Згадує він і Яна Гуса.

Пригноблений народ мовчить, хоча навкруги панує неправда. Сидить "годований чернець" на апостольському престолі, шинкує людським горем.

П ... Читати далі »

Минає Божий день, усі потомлені люди спочивають. Тільки оповідач, ліричний герой твору, день і ніч плаче, бо кругом "правдою торгують. І Господа зневажають. Людей запрягають В тяжкі ярма..."

Ліричний герой просить своїх земляків, ліберальних панів, схаменутися, "полюбити щирим серцем" рідну країну, не шукати щастя й волі у чужих краях, бо "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля". Але вони хоч і кричать про своє прагнення не коритися неправді, нічого не роблять для України, як і раніше, "деруть шкуру" з "братів незрячих, гречкосіїв".

Краще б ті, що шанують усе іноземне, й не поверталися додому. Треба замислитися панам: "Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люди. Настане суд, заговорять І Дніпро і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших..."

Українське панство звикло плазувати перед іноземними авторитетами, навіть свою власну історію розглядає так, як йому скажуть за кордоном. А в реальній україн ... Читати далі »

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ІВАН ПІДКОВА

(Поема)

1

Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.

II

На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:
А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»

Було колись в Україні, що запорожці панували, добуваючи славу та свободу. Тепер минули ті часи, тільки вітер нишком у полі з вітром говорить про волю.

Було колись добре жити на Вкраїні, згадаєш — і серце спочине.

Чорна хмара вкриває небо й сонце. Синє море звірюкою стогне і виє. Козаки на байдаках виходять у море погуляти. Хвилі кругом як ті гори, а козакам того тільки й треба, пливуть собі та співають. Попереду отаман веде, куди знає. Закрутив чорні вуса, підняв шапку — човни стали. І подає команду — рушати до самого Царграду, до султана в гості. Козаки готові, отаман дякує їм. Синє море кипить, а пан-отаман знову походжає та на хвилю поглядає.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Козаки здавна славилися своїми морськими походами, своєю кмітливістю та винахідливістю в них. Вони визволяли із полону братів християн, били ворогів, брали велику здобич.

Згадка про минулу славу, відважних та мудрих отаманів повинна ... Читати далі »

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш.

Мов Іорданові святиє

Луги зелені, береги!

І честь Кармілова, і слава

Ліванова, а не лукава

Тебе укриє дорогим,

Золототканим, хитрошитим.

Добром та волею підбитим.

Святим омофором своїм.

І люде темнії, незрячі.

Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі

Утомлені руки,

І коліна одпочинуть.

Кайданами куті!

Радуйтеся, вбогодухі,

Не лякайтесь дива,—

Се бог судить, визволяє

Долготерпеливих Вас, убогих.

І воздає Злодіям за злая!

Тойді, як. Господи, святая

На землю правда прилетить

Хоч на годиночку спочить,

Незряч ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1082 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ…

(Поема)

Коли минає Божий день, усі потомлені люди спочивають. Тільки оповідач, ліричний герой твору, і день і ніч плаче, бо кругом нього
Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають. Людей запрягають В тяжкі ярма...
Ліричний герой просить своїх земляків — ліберальних панів — схаменутися, «полюбити щирим серцем» рідну країну, не шукати щастя й волі у чужих краях, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».
Однак ті, що найбільше кричать про своє прагнення не коритися неправді, нічого не роблять для України. Більше того, вони, як перше, «деруть шкуру» з «братів незрящих, гречкосіїв».
Краще б лжепатріоти, які шанують лише все іноземне, і не поверталися додому. Звертаючись до ліберального панства, поет закликає, поки ще не пізно, замислитися над тим, що чекає його в майбутньому:
Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкую ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1324 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(Поема (містерія))

Три душі

Через село Суботів летіли і сіли на хресті старої церкви три білі пташки — три людські душі, що їх через гріхи святий Петро не пускає у рай:
Бо так сказав Петрові Бог: «Тойді у рай їх повпускаєш, Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох».

І

Перша душа, що бувши людиною звалася Прісею. Вона народилась і виросла у селі Суботові, де тоді мешкала сім'я Богдана Хмельницього. Всі любили гарну й привітну дівчинку. Пріся гралася з Юрком-гетьманенком, сам гетьман носив її на руках. А як виросла, до неї стали свататись, і вона вже готувала рушники для старостів. Та одного разу пішла по воду і перейшла з повними відрами дорогу Богданові Хмельницькому, як він їхав присягати Москві. За це її не пускають у рай.

II

Друга душа згадує про події, що відбулися після того, як петровське військо штурмом взяло ... Читати далі »

Великий льох

(Містерія)

Положил еси нас (поношение) соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех.

Псалом 43, ст. 14 і 15

Три душі

Через Суботове летіли три пташечки і сіли на похиленому хресті на старій церкві. Це душі померлих, яких не пускають до раю, поки не розкопають великий льох.

Одна душа розповідає, що вона була вродливою дівчиною, жила у Суботові, гралася на цвинтарі з Юрасем-гетьманенком, вітав її й сам гетьман. Провина ж її полягає в тому, що вона перейшла гетьманові дорогу з повними відрами, коли він їхав у Переяслав присягати Москві.

Друга душа ще була маленькою, коли вбили всю її родину, просила й вона московського "копитана", щоб її вбили, та лишилася живою. Коли ж їхав дорогою московський цар, вона напоїла його коня. Ледве дійшла вона до хати, та й упала мертва. Поховала дівчину бабуся, на другий день не стало ... Читати далі »

Три душі. Через село Суботів летіли три білі пташки — три людські душі, що їх через гріхи святий Петро не пускає до раю, і сіли на хресті старої церкви.

Перша душа, як була людиною, звалася Прісею. Вона народилася й виросла в селі Суботові, родовому гнізді Богдана Хмельницького. Всі любили гарну дівчинку. Пріся гралася із сином гетьмана Юрком, сам Хмельницький носив її маленьку на руках. А як виросла, почали до неї свататись, вона вже готувала рушники для старостів. Одного разу пішла по воду й перейшла дорогу з повними відрами Богдану Хмельницькому, коли він їхав присягати Москві. За це її не пускають до раю. Друга душа згадує про те, як війська Петра І взяли Батурин і залили його кров’ю. Було вбито матір дівчинки, а її віддали москалям для розваги. Дівчина втекла, сховалася на пожарищі. Коли вона несла воду, їхав цар і попросив напоїти коня. За те, що вона дала води коню Петра І, її не пускають до раю.

Третя душа карається за те, що коли була немовлям, посміх ... Читати далі »

Все йде, все минає — і краю немає... Вічний лише потяг людини до волі, до справедливості. 1 виразниками цих волелюбних прагнень українського народу стали гайдамаки. Таке визначення, звичайно ж, не подобається офіційним письменникам, прихильникам абсолютизму. Для поета ж часи козаччини, гайдамаччини — славне минуле.

Інтродукція. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати (члени озброєних загонів дрібної шляхти), які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з її народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти — гайдамаки готувалися до повстання, "ножі освятили".

Галайда. Ярема Галайда — наймит у шинкаря Лейби. Цілий день він за попихача. Сирота, але "сирота багатий", бо в нього є кохана Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, Ярема взяв торбу й пішов у Вільшану.

Конфедерати. Цієї ж ночі до Лейби вдерлися конфедерати, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Хит ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1478 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Гайдамаки

Поема

Все йде, все минає — і краю немає.

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе... умирає... Одно зацвіло,

А друге зав’яло, навіки зав’яло...

Поет звертається до гайдамаків, що колись гуляли Україною, шукаючи волі, просить їх повернутися.

Тепер слава козацька забувається, люди живуть дрібними інтересами, звичайними побутовими справами. Ніхто вже не слухає з такою увагою старців-кобзарів, які співають про козацькі подвиги.

Та ліричний герой не зважає на це: він сам, у своїй хаті, буде співати старих пісень, буде згадувати. Неначе сама велична історія розмовляє з ним, і від цього стає легше.

Інтродукція

Поет глузує з бундючної колись Польщі, яка вважалася рівною Московщині і Туреччині, аж поки королем не став Понятовський. Тепер Польща втратила свою державність. Проти короля підняли повстання Пулавсь ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1527 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ГАЙДАМАКИ

(Поема)

Поема розпочинається лірично—філософським відступом—посвятою.
Автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: «Все йде, все минає — і краю немає...» Вічними є лише волелюбні прагнення народу. А виразниками цих прагнень стали гайдамаки. Поет знає, що його поетичні рядки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають:
«Коли хочеш грошей, Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори,— От де слава!!!»
У поета — інша слава, інші цінності. Він згадує про часи козацької волі, про славне минуле України. Кругом нього стали його «діти» — породжені поетичною уявою образи твору — гайдамаки. Він радить їм летіти з чужини в Україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. Поет просить благословення для них у свого «щирого батька» (Василя Івановича Гр ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 4172 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

"Учися, серденько, колись

З нас будуть люде",— ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

У вірші "Доля" Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає "зерна неправди за собою". І цей шлях ... Читати далі »

Б’ють пороги; місяць сходить.

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

"Де-то наші діти ділись,

Де вони гуляють?"

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім.

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

"Де наші панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! дивітеся —

Жита похилились.

Де паслися ваші коні.

Де тирса шуміла.

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла...

Вернітеся!" "Не вернуться!

Заграло, сказало

Синє море.— Не вернуться,

Навіки пропали!"

Правда, море, правда, синє!

... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1344 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило.

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?..

Не питали б люде, що в мене болить,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком — люди не побачать.

То й не засміються...

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються.

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки... не засиплють

Чужим піском очі...

Отаке-то... А що робить?

Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує —

Карай того, боже!

Думи мої, думи мо ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2342 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,

Нащо літа молодії,

Веселі дівочі?

Літа мої молодії

Марно пропадають,

Очі плачуть, чорні брови

Од вітру линяють.

Серце в’яне, нудить світом.

Як пташка без волі.

Нащо ж мені краса моя,

Коли нема долі?

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Думка — поширений у романтичній поезії літературний жанр. Це короткий ліричний вірш елегійного характеру, в якому даються переважно роздуми автора або ліричного героя про свою тяжку долю, висловлені від їхнього імені.

"Думка" ("Нащо мені чорні брови...") Т. Шевченка побудована у формі монологу дівчини-сироти, яка страждає від самотності, безталання. У роздумах дівчини протиставляється її краса і нещаслива доля.

Вірш покладений на музику і став популярним романсом.
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1267 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою.
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Прекрасна пейзажна картина розгортається перед нами у вірші Т. Шевченка "За сонцем хмаронька пливе..." Побудований цей твір на казкових, легендарних мотивах, за якими сонце йде спати за море, а вкривають його, як мати дитину, хмарки. Але життя складне. Є в ньому зло, неприємності. Про це нагадує туман, що "неначе ворог". Сонце — уособлення тепла, світла й радості, туман же, навпаки, темряви, неб ... Читати далі »

Тече вода в синє море. Та не витікає;

Щука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море.

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

"Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде, —

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати.

Ні поговорити".

Сидить козак на тім боці, —

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться, —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Т. Шевченко часто називав свої вірші "думками". Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної ... Читати далі »

Кто даст главе моей воду,

И очесем моим источник слез,

И плачуся и день,

и нощь о побиенных...

Иеремии глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові, —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі, живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

Приспана горем, заснула правда, навкруги панує зло. Але автор вірить, що настане час, коли правда прокинеться.

За горами гори, политі кров’ю, саме там знаходиться воля, зацькована воля. Полягло там немало л ... Читати далі »

Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".

Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".

Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шк ... Читати далі »

І.

Не кохайтеся, дівчата, з москалями, бо вони — чужі люди, лихо з вами зроблять та й покинуть. Підуть у Московщину, а збезчещена й покинута дівчина гине, гинуть із горя та сорому і її батьки.

Не слухаючи батьків, Катерина покохала москаля (офіцера царської армії), "як знало серденько", ходила до нього в садочок, поки не занапастила свою долю. Про неї по селу пішла "недобра слава", але вона, засліплена коханням, на це не зважала. Москалі вирушили в похід, коханий обіцяв дівчині повернутися, одружитися й робити "московкою".

Дівчина тяжко переживала розлуку, чекала та виглядала милого. Лише вночі виходила по воду до криниці. Через півроку народила сина. Люди неприховано почали сміятися з покритки (жінки, яка народила дитину поза шлюбом) та її батьків.

Москалі повернулися з походу іншим шляхом.

II

Сидять за столом зажурені Катрусині батьки. Мати докоряє дочці, питає, де ж її пара, де весілля. Хай іде собі в Моск ... Читати далі »

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

КАВКАЗ

(Поема)

Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі» — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.
Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, «прокинеться правда», коли кати народу перестануть знущатися з людей:
Ми віруєм твоій силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки.
Кровавії ріки!
Кавказькі гори политі кров'ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози — удов ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1469 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

КАТЕРИНА

(Поема)


І

Поема починається зверненням автора до українських дівчат. Він щиро радить їм не кохатися з москалями (офіцери царської армії), «бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». Москаль піде потім у свою Московщину, а збезчещена й кинута ним дівчина гине, а разом із нею гине від горя її стара мати.
Не слухаючи батьків, Катерина покохала москаля, «як знало серденько», ходила до нього в садочок, цілувала його карі очі, поки не занапастила свою долю. По селу вже пішла про неї «недобра слава», та вона, захоплена своїм коханням, на це не зважала. Аж ось москалі вирушили в похід у Туреччину. Від'їжджаючи, москаль обіцяв Катерині, якщо не загине, повернутися до неї і взяти її за дружину, зробити «московкою».
Дівчина тяжко переживала розлуку з милим, чекала на нього, не звертала уваги на людський осуд, на те, що з неї, покритки, глузують односельчани.
Катерина соро ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2186 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люди,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить, жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. Так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори.

Прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. Коханий обіцяє Катерині, що повернеться. Закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. Вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. Дівчина сумує, але не втрачає надії.

Через деякий час Катерина народжує дитину. Вона все ще виглядає свого коханого. Люди ж у селі сміються з неї, глузують.

ІІ

Батьки Катерини скривджені тим соромом, якого з ... Читати далі »

У Йосипа, у тесляра, Марія в наймичках росла. Виросла, як квітка. Старий ставився до неї, як до дитини, милувався нею. А вона то вовну пряде, то козу з козенятком пасе, то в гаю, як у раю, гуляк Якось прийшов до них гість із Назарета. Був він у білому хітоні, "мов намальований сіяв". Марія принесла вечерю, сама ж не їла, лише дивилася на дивного гостя, слухала його розмову, що падала на серце. Дівчина з глеком пішла по воду до криниці, а гість за нею...

Після того як гість пішов, Марія змінилася, змарніла. Йосип на неї подивився і запропонував обвінчатися, а то можуть її на вулиці вбити. Пішла Марія під вінець, так і не діждавшись свого апостола. Люди говорили, що в місті Тіверіаді розіп’яли якогось провозвістителя месії. Марія зрозуміла, що то і є той дивний гість.

Сидять вони в хатині невеселі, Йосип майструє колиску, а Марія шиє сорочечки. Аж тут указ від кесаря — йти на ревізію у город Віфлеем. Пішли вони з Йосипом. У дорозі Марія народила Сина. Пастухи, щ ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1612 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу.

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином.

Не скаже синові: "Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись".

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені.

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Більшу частину свого життя Т. Шевченко прожив у неволі, звик страждати. Але н ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1215 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
То йді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло.
Боже небо голубеє —
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1902 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає,—

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Згадай лихо, та й байдуже...

Минулось... пропало...

Згадай добре — серце в’яне:

Чому не осталось?

Отож гляну та згадаю:

Було, як смеркає.

Защебече на калині —

Ніхто не минає.

Чи багатий, кого доля,

Як мати дитину.

Убирає, доглядає,—

Не мине калину.

Чи сирота, що до світа

Встає працювати.

Опиниться, послухає;

Мов батько та мати

Розпитують, розмовляють,—

Серце б’ється, любо...

І світ божий як Великдень,

І люди як люди.

Чи дівчина, що милого

Щодень виглядає,
... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1631 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

НАЙМИЧКА

(Поема)


Пролог

У неділю на світанку в полі на могилі, мов тополя, похилилась молодиця. Пригортаючи щось до себе, вона гірко оплакувала свою долю:
Ой тумане, тумане — Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану?
Є у неї і батьки, і брат, сама вона багатого роду. Та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка. Бідолашна підвелась і, ридаючи, пішла полем, співаючи сумної пісні про вдову, що втопила своїх синів у Дунаї.

І

На багатому хуторі, у гаї над ставом, жило старе подружжя. Жили вони у злагоді й достатку. Змалку удвох пасли ягнята, виросли — побралися. Придбали і хутір, і млин, і добру пасіку, але не мали дітей і дуже цим журилися.
Сидячи в неділю на призьбі, Трохим розмовляв з Настею саме про те, що їм боліло:
«А хто нас, Насте, поховає, Як помремо?» «Сама не знаю! Я все оце міркув ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1888 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Пролог

У неділю вранці молодиця сидить на могилі та начебто розмовляє з туманом, прохаючи, щоб він або сховав її, або задушив. Це покритка зі своїм байстрям горює, бо прогнали її від себе батько і мати. Вона збирається віддати дитину чужим людям і журиться, що не вона буде хрестити і доглядати свого хлопчика.

Пішла вона полем та заспівала пісню про вдову, яка привела двох синів.

І

На хуторі живуть самотні дід і баба, які мають хазяйство, пасіку, всього доволі, але не мають дітей. На старість нікому їх привітати, нікому буде і поховати.

II

Дід і баба сидять удвох у неділю на призьбі, обоє святково вдягнені, та зовсім не радісні, бо самотні. Роздумують вони над своєю долею, що не дала їм діточок.

Аж раптом чують вони якийсь дивний звук. Кидаються до воріт і знаходять сповиту дитину. Старі дуже зраділи, новоспечений батько відразу кинувся за кумами, щоб повідомити про своє щастя.

Один с ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 3312 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (1)

Пролог. У неділю на світанку в полі похилилася молодиця, пригортаючи дитину та оплакуючи свою долю.

Є у неї багата рідня, та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка.

І

На багатому хуторі жило немолоде подружжя. Були у них і достаток і злагода, тільки дітей не мали й дуже через це журилися.

Якось у неділю старі раптом почули плач дитини. Вибігли до перелазу, а там — сповите дитя. Дуже зраділи, подякували Богові, взяли його. Знайшли кумів, охрестили Марком.

Минув рік. Старі доглядали хлопчика, як рідного сина. Аж ось прийшла на хутір гарна молодиця, стала проситися до них у найми.

Настя з Трохимом, порадившись, вирішили взяти наймичку, бо чим було вже важко і по господарству поратися, і малого Марка няньчити.

Наймичка зраділа. Була в роботі невсипущою, все встигала, и найбільше за дитиною доглядала, піклувалася, як про рідну. Старі тільки дивувалися та раділи, а ... Читати далі »

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

НАЗАР СТОДОЛЯ

(Історична драма)

Дія відбувається в XVII столітті в козацькій слободі поблизу Чигирина.

Акт перший

Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку Галю. Прагнучи ще більшого багатства і пошани, він просить свою молоду ключницю Стеху умовити Галю піти за багатого старого чигиринського полковника Молочая. За цю послугу Хома обіцяє Стесі одружитися з нею. Хитра Стеха згоджується допомагати Хомі і переконати Галю, що старий чоловік кращий за молодого, бо буде в усьому догоджати і коритися жінці.
Стеха питається у Хоми дозволу після розмови з Галею піти на вечорниці, і він дозволяє.
Хома, замислившись насамоті, сміється з довірливої Стехи, яку він ніколи не візьме за дружину, бо «Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем».
Хома попереджає дочку про прихід старостів. Галя радіє, гадаючи, ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1973 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися.

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув,

А той сестру.

А найменший

Молоду дівчину.

Посадила стара мати

Три ясени в полі.

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині...

А дівчина заручена —

Червону калину.

Не прийнялись три ясени,

Тополя всихала.

Повсихали три явори.

Калина зов’яла.

Не вертаються три брати.

Плаче стара мати,

Плаче жінка з діточками

В нетопленій хаті,

Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину...

А дівчину заручену

Кладуть в домовину.

Не вертаються три брати,

По світу блукають,

... Читати далі »

На Дніпрі — буря. Горами здіймаються хвилі, гнуться від вітру тополі. А на березі щось біле блукає. То не русалка, а дівчина, яку ворожка зробила причинною, щоб не сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та все не їхав. Дівчина-сирота щиро полюбила козака, побивалася за ним, не знаючи, чи живий, чи ні, кохає її чи іншу зустрів.

Так вона ходила берегом, а тим часом з води виринули русалки й залоскотали її.

Вранці виїхав із діброви козак, його кінь вороненький ледве ступав. Під’їхав до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, побачив милу, а вона лежить не дихаючи. Розігнався тоді козак та в дуб головою!

Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня, козака й дівчину під дубом. Думаючи, що ті сплять, хотіли злякати, але, зрозумівши, що вони неживі, втекли. Козака й дівчину, як сиріт, поховали громадою. Посадили над козаком явір та ялинку, а над дівчиною — червону калину. На гілках співають п ... Читати далі »

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

У таку страшну погоду на берег Дніпра виходить дівчина. Вона чекає свого коханого, що пішов у похід разом з іншими козаками. Вона збожеволіла від зілля, яке дала їй ворожка, щоб менше тужила за козаком.

Дівчина — сирота, у неї було тільки одне щастя в житті — її коханий, але, мабуть, і його вона втратила.

Від горя дівчині починає ввижатися, що з води виходять маленькі діти, дівчата. Вони співають, кружать навколо неї, сміються. Дівчина лізе на дерево, до самої верхівки. Дивиться униз — там її чекають русалки. Коли дівчина спустилася, русалки залоскотали її.

Дівчина лежить під старим дубом при битій дорозі.

В цей час повертається коза ... Читати далі »

Росли укупочці, зросли;

Сміятись, гратись перестали.

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись незабаром. Побрались;

І тихо, весело прийшли,

Душею-серцем неповинні.

Аж до самої домовини.

А меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, всещедрий Боже!

Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не вопль, не скрежет зуба —

Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий принести.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Вірш "Росли укупочці, зросли..." змальовує ідилічну картину любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом "тяжку дорогу" й не розгубити свого кохання.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ПРИЧИННА

(Балада)

Буря на Дніпрі. Горами зіймаються величезні хвилі, гнуться під поривами шаленого вітру високі верби. А на березі, біля гаю, щось біле блукає, схоже на русалку. Ні, то не русалка, а дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби менше сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та чомусь не їхав. Дівчина-сирота щиро полюбила козака і побивалася за ним, не знаючи, чи він живий, чи, може загинув; чи кохає її, чи знайшов собі іншу.
Так вона ходила берегом, а тим часом з води повиринали русалки і залоскотали причинну.
Вранці з діброви виїхав козак, кінь його вороненький ледве ступав, спотикався. Доїхав до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, і побачив її:
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши.
Моя сизокрила!
Кинув коня та до неї:
«Боже ти мій, боже!»
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
« ... Читати далі »

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає —

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину,

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадетеся,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки, —

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Ліричний герой повертається напідпитку ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1774 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета ш рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дру ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2026 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно, сповитеє, кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, погодувала,

Попестила; і ніби сном.

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога.

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Тяжка кріпацька доля, а найважче — жінці, матері, якій доводилося у ... Читати далі »

У кожного своя доля і свій шлях широкий. Один зводить кам'яні мури, інший руйнує, хто намагається загарбати чужу країну, хто оббирає ближнього, а хто потайки "гострить ніж на брата". Дехто вдає із себе тихого та богобоязливого, а сам тільки й чекає, щоб комусь "запустити пазурі в печінки". Інший будує розкішні храми і вихваляється своєю любов'ю до "отечества", з якого між тим "кров, як воду точить". А всі мовчать, "як ягнята", наче так і треба, чекають раю на тім світі. Треба схаменутися, бо всі — і багаті й бідні — "Адамові діти".

Так думав оповідач, повертаючись напідпитку з бенкету. Ліг спати, і приснився йому дивний сон.

Здається йому, що летить сова, а він — за нею. Летить і прощається зі світом, своїм краєм, де мучаться в неволі люди.

Світає. Зайнявся край неба. Зверху відкрилася чарівна картина "повитої красою" країни, що "зеленіє, вмивається Дрібною росою, Споконвіку вмивається, Сонце зустрічає... І нема тому почину, І краю немає!" Але в т ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1686 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814 — 1861)

Тополя

Росте тополя край дороги «Стан високий, лист широкий...» Хто не йде мимо, той звертає увагу:
«Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі».
Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.
Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.
«Якби знала, що загине,— Була б не пустила».
Ніхто не знає, що йому судилося на віку. А дівочий вік такий короткий: «До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють...»
Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:
«Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло».
Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:
«Без милого батько, мати ... Читати далі »

Край дороги стоїть висока тополя. Хто не йде — дивується, звідки вона взялася.

Полюбила чорнобрива дівчина козака, а він пішов на війну та й не повернувся. Коли б знала дівчина, що так станеться, не любила б, у садок до милого не ходила б.

Тепер ходить по світу сиротою, ніщо їй не миле. Пройшов рік, другий, мати не питає, чому дівчина журиться, а потихеньку сватає за сивого та багатого. Дівчина не хоче йти за нелюба. Вона приходить до ворожки дізнатися про свою долю. Бабуся дала їй зілля, звеліла піти до криниці, умитися водою, випити трохи зілля й бігти не обертаючись. Потім випити зілля ще на тому місці, де зустрічалися. Якщо козак не приїде, треба випити втретє, тільки не хреститися.

Дівчина так усе й зробила. Козак не приїхав, а вона перетворилася на струнку тополю.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

У баладі Т. Шевченка використана народна легенда про перетворення дівчини на тополю через нещасливе коханн ... Читати далі »

Сидить козак на розпутті, грає та співає про козацьку славу. Навкруг нього зібралася громада.

Зажурилася Україна, бо ніхто її не рятує; козацтво гине, віру запродано, як галич (галки) поле криють ляхи, уніати.

Прокочуються козацькі повстання Наливайка, Кравчини, Павлюги. А це обізвався Тарас Трясило, орел сизий.

Вже не три дні, не три ночі б'ється Трясило, ізнемігся, а поляки на чолі з Конецпольським радіють, бенкетують.

Тарас зібрав козаків на раду. Вирішили, що наступати будуть вночі. Як зійшов місяць, ревнули гармати. Розпочалася велика битва — полягли всі ляшки-панки.

Над річкою, в чистім полі могила чорніє. Де кров текла козацькая, трава зеленіє. Згадає козак гетьманщину та й заплаче. Слухають люди кобзаря, сльози втирають. А кобзар тут же з журби як заграє веселої, щоб із ворогів покепкувати.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

В основі поеми — історична подія —розгром повсталим ... Читати далі »

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився.

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять!

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям.

А їм і байдуже.
... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1159 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

СОН

(Поема (комедія))

Поема починається ліричними роздумами автора—оповідача. У кожного своя доля і свій «шлях широкий»: хто зводить кам'яні мури, хто руйнує, хто намагається загарбати чужу країну, хто обирає ближнього, а хто потайки «гострить ніж на брата». Лицемір удає з себе тихого та богобоязливого, а сам тільки й чекає слушного часу, аби комусь «запустити пазурі в печінки». Інший будує розкішні храми і вихваляється своєю любов'ю до «отечества», з якого між тим «кров, як воду, точить».
Але всі мовчать, «як ягнята», наче так і треба, бо немає Бога на небі. Уярмлені люди вмирають у неволі, чекаючи раю на тім світі. Та даремно, бо його не буде. Автор просить усіх схаменутися, згадати, що і бідні і багаті — люди, «Адамові діти».
Такими були думки оповідача, коли він нібито п'яний повертався з бенкету. Дома ліг спати і побачив сон, що здивував би будь—кого. Приснилося йому, буцімто летить над землею с ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1963 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся.

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись.

Наговоритись. "Це моє! Моє!" —

І дивиться на його,

І молиться за його богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. "А подивіться!

Моє найкраще над всіми!"

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, боже мій!

Несе додому свого Йвана.

... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1001 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ХУДОЖНИК

(Повість)

Чимало геніальних митців розпочинали свій шлях у мистецтві дуже прозаїчно. Великий датський скульптор Торвальдсен вирізав орнаменти на кораблях, художники фарбували дахи і паркани. Виняток складають хіба що Рубенста Ван—Дейк. Відомо, що римські папи осипали золотом бездарних малярів, тоді як обдаровані художники вмирали з голоду. Росія не складала винятку в такому ставленні до талантів.
Оповідач, зачарований літніми ночами в Петербурзі, часто проводив їх на вулицях міста або в Літньому саду, милуючись архітектурою Михайлівського замка.
Якось він побачив на алеї хлопця років чотирнадцяти. Юний художник соромився показувати свою роботу незнайомій людині, але зрештою погодився і подав оповідачеві лист сірого паперу з досить вірно позначеним на ньому контуром статуї Сатурна. Він розповів, що ходить малювати в Сад щонеділі і вчиться малярству у живописця Ширяєва.
Того дня хлопець ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2349 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Чигрине, Чигрине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава.

Як пилина, лине

За вітрами холодними,

В хмарі пропадає.

Над землею летять літа,

Дніпро висихає.

Розсипаються могили.

Високі могили —

Твоя слава... і про тебе,

Старче малосилий,

Ніхто й слова не промовить,

Ніхто й не покаже,

Де ти стояв? чого стояв?

І на сміх не скаже!!

За що ж боролись ми з ляхами?

За що ж ми різались з ордами?

За що скородили списами

Московські ребра?? засівали,

І рудою поливали...

І шаблями скородили.

Що ж на ниві уродилось??!

Уродила рута... рута...

Волі нашої отрута.

А я, юродивий, на твоїх руїнах

Марно сльози трачу; заснула Вкраїна,

Бур’яном укрилась, цвіллю зацв ... Читати далі »

У душі Володимира панував тихий і незвичний спокій. Його радувало все — і горобці в поросі, і дим із димарів, і молодиця з відрами. Він зайшов на шкільне подвір'я, сторож недовірливо до нього поставився, аж поки не подивився його, нового директора, документи. Повів у кімнату, завалену мотлохом та запилену. Прийшла висока худа вчителька Олександра Панасівна, якась ніби сердита — і за кілька хвилин помешкання вже блищало чистотою від її вправних рук. Володимир побачив на подвір'ї в домі на горі жінку,, від якої струменіло дивне голубе сяйво, що притягувало, ніби магнітом.

Високий сивогривий чоловік у супроводі кіз неквапно йшов берегом. Цілий день він, пасучи своїх подруг, милувався краєвидами, тоді приходив додому, дружина Марія доїла кіз, потім вони сідали на веранді, пили молоко, і дід Іван записував щось до товстого зошита.

Володимир сидів на постелі, розтираючи набряклу від протеза ногу. Його нестерпно тягло піднятися до будиночка на горі, побачити ту жінку ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 8455 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Вершники

Роман у новелах

Новела "Подвійне коло"

У кривавому бою під Компаніївкою у серпні 1919 року зійшлися брати Половці. Загоном добровольчої армії генерала Денікіна командував Андрій Половець. Купу кінного козацтва головного отамана Петлюри вів Оверко Половець. Налетіли вояки Оверка, як чорний вихор. Чулися неймовірні брязкіт шабель, тупіт коней, крики, зойки, тріщання кісток лилася кров. Пощади не було нікому. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Оверко запитав у нього, що йому згадується. Той відповів батьковими словами: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". Оверко з погордою сказав: "Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає". І вбив брата, не слухаючи ні його благань, ні проклять.

А десь далеко в степу, біля моря, стоїть старий Половець і згадує. синів. Не знає, що один уже вбитий, а в смертельному двобої зійшлися Оверко та махн ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1838 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Роман у новелах

Шаланда в морі

<...> "Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні, з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбивав штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялася, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, яку пісні". <...>

На тому березі затоки було видно Одесу, що переживала чергову зиму з холодними вітрами, туманами. Половчиха виглядала з моря свого чоловіка, а поруч працювали рибалки з артілі.

Море неначе затягало ту далеку шаланду, яку не було і видно. Воно неначе хотіло з’їсти утле суденце.

<...> "Ой, пішов ти в море, Мусієчку, — голосила вона мовчки, — та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе п ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1607 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ
(1902—1954)
ВЕРШНИКИ


Подвійне коло

У першій новелі «Подвійне коло» розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз'єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.
«Був серпень 1919 року. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко». Так сталося, що у цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе? Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки... Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погордою(відповів брат братові: «Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1980 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Тарас Шевченко
Ї визначний письменник Украïни. Вiн умiв правдиво, iсторично достовiрно
вiдтворити життя й побут рiзних соцiальних верств украïнського суспiльства.

У п’єсi “Назар Стодоля” автор висмiює заможну козацьку старшину, засуджує
соцiальну несправедливiсть, викриває фальш, лицемiрство, брехливiсть старшини, яку
уособлює Хома Кичатий. Цей образ негативний, поданий вiн у реалiстично-викривальному
планi. Основна мета його життя
Ї багатство. Щоб досягти цього, вiн готовий на все, не цурається жодних заходiв.
Брехню, коли вона вигiдна, Хома вважає звичайним явищем. Тому вiн говорить одне, а
робить iнше. Хома сам говорить: “Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а
на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем”. На кохання Хома
дивиться як на щось незначне, несерйозне. Дочку сприймає як засiб збагачення.
Мрiючи досягти полковницького пiрнача, порушує слово, дане перед смертю д ... Читати далі »

Найстарші пам’ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря — з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII — VII ст. до н. е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Буга, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного Ростова-на-Дону й багато інших. Досліди збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів указують, що спочатку у VIII — VI ст. до н. е. були тут впливи т. зв. іонійського стилю, з V ст. поширюються зразки афінські, а з початком нової ери до II ст. помітні впливи римського будівництва. Знайдеш фундаменти оборонних мурів міст (Ольвія, Пантікапей, Німфей, Горгіппія), житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон, капітелей тощо вказують на відмінність їх від чисто грецьких зразків — аттічних і малоазійських. Особливий інтерес мають гробівці (наприклад, у ... Читати далі »
Категория: Реферати - Архітектура | Просмотров: 568 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)


Твори та реферати © 2019


  • Львів