|
Головна » 2011 » Листопад » 19 » Сон (комедія) скорочено - Шевченко Тарас
15:13 Сон (комедія) скорочено - Шевченко Тарас |
У кожного своя доля і свій шлях широкий. Один зводить кам'яні мури, інший руйнує, хто намагається загарбати чужу країну, хто оббирає ближнього, а хто потайки "гострить ніж на брата". Дехто вдає із себе тихого та богобоязливого, а сам тільки й чекає, щоб комусь "запустити пазурі в печінки". Інший будує розкішні храми і вихваляється своєю любов'ю до "отечества", з якого між тим "кров, як воду точить". А всі мовчать, "як ягнята", наче так і треба, чекають раю на тім світі. Треба схаменутися, бо всі — і багаті й бідні — "Адамові діти".
Так думав оповідач, повертаючись напідпитку з бенкету. Ліг спати, і приснився йому дивний сон.
Здається йому, що летить сова, а він — за нею. Летить і прощається зі світом, своїм краєм, де мучаться в неволі люди.
Світає. Зайнявся край неба. Зверху відкрилася чарівна картина "повитої красою" країни, що "зеленіє, вмивається Дрібною росою, Споконвіку вмивається, Сонце зустрічає... І нема тому почину, І краю немає!" Але в тім раї "латану свитину з каліки знімають, 3 шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають!"
Ніхто не знає, скільки ще на цім світі панувати катам. У ріднім краї немає щастя, то треба його пошукати деінде. Полетівши за совою, оповідач потрапив до вкритої снігом країни (Сибіру), де кругом "бори та болота", а людей немає. Коли чує — під землею брязкіт кайданів. Це каторжники добувають золото для ненажерливого царя. Але серед злодіїв і розбійників — "цар волі", декабрист, що мужньо переносить усі муки, не зрікаючись своїх ідей.
І знов оповідач летить над містами, бачить ряди муштрованих солдат — москалів. Долітає до великого міста на болоті, де скрізь "церкви, та палати, та пани пузаті". На честь царя Миколи І тут влаштовано парад. Лакей-землячок вимагає хабаря за те, що проведе потайки до палацу. Оповідач стає невидимим і сам потрапляє до царських палат. Дивується, що цар високий, сердитий, а цариця "тонка, довгонога, мов опеньок засушений", зовсім не така, як її зображують придворні художники. За царями йшло панство, намагаючись стати поближче до коронованих осіб — "може вдарять Або дулю дати благоволять..." Сердитий цар дав ляпаса найстаршому придворному, той — нижчому чину, той — далі, аж поки бійка не вийшла з палацу на вулиці. Але все це сприймалося, як царська милість. Вночі, коли гамір ущух, оповідач пішов подивитися столицю, яку було збудовано такою дорогою ціною — на кістках тисяч і тисяч людей, особливо українських козаків. Побачив пам'ятник Петру І (тому, що "розпинав нашу Україну") від Катерини II (яка "доконала вдову сиротину").
Зійшло сонечко, й оповідач помітив трудовий Петербург. Серед чиновників, що поспішали на службу, він побачив чимало своїх земляків, які зреклися рідної мови, деруть хабарі й зневажають свій народ.
Оповідач вирішив ще раз зазирнути в царські палати. Він побачив там сердитого, як ведмідь, царя, що гримав на придворних. Усі від його крику провалилися в землю, він залишився сам — безпорадним, нікчемним, мов кошеня. Це здалося оповідачеві таким чудним, що він засміявся. Цар як зикнув на оповідача, що той аж перелякався і... прокинувся.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Т. Шевченко використав форму сну, щоб показати широку панораму життя в Російській імперії, де народи живуть у неволі, придушується все вільнолюбиве. Він різко розкритикував систему царської влади й особисто коронованих осіб, в державі яких життя — ніби кошмарний сон. Саме за цю поему Шевченко дістав суворе покарання — десять років солдатчини в далеких козацьких степах із забороною писати й малювати.
|
|
Категорія: Твори з української літератури - Стислі перекази |
Переглядів: 1996 |
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
