Росли укупочці, зросли;

Сміятись, гратись перестали.

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись незабаром. Побрались;

І тихо, весело прийшли,

Душею-серцем неповинні.

Аж до самої домовини.

А меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, всещедрий Боже!

Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти,

Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не вопль, не скрежет зуба —

Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий принести.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Вірш "Росли укупочці, зросли..." змальовує ідилічну картину любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом "тяжку дорогу" й не розгубити свого кохання.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

ПРИЧИННА

(Балада)

Буря на Дніпрі. Горами зіймаються величезні хвилі, гнуться під поривами шаленого вітру високі верби. А на березі, біля гаю, щось біле блукає, схоже на русалку. Ні, то не русалка, а дівчина, що її ворожка зробила причинною, аби менше сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та чомусь не їхав. Дівчина-сирота щиро полюбила козака і побивалася за ним, не знаючи, чи він живий, чи, може загинув; чи кохає її, чи знайшов собі іншу.
Так вона ходила берегом, а тим часом з води повиринали русалки і залоскотали причинну.
Вранці з діброви виїхав козак, кінь його вороненький ледве ступав, спотикався. Доїхав до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, і побачив її:
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши.
Моя сизокрила!
Кинув коня та до неї:
«Боже ти мій, боже!»
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
« ... Читати далі »

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає —

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину,

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадетеся,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки, —

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Ліричний герой повертається напідпитку ... Читати далі »

Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета ш рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дру ... Читати далі »

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно, сповитеє, кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, погодувала,

Попестила; і ніби сном.

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога.

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Тяжка кріпацька доля, а найважче — жінці, матері, якій доводилося у ... Читати далі »

У кожного своя доля і свій шлях широкий. Один зводить кам'яні мури, інший руйнує, хто намагається загарбати чужу країну, хто оббирає ближнього, а хто потайки "гострить ніж на брата". Дехто вдає із себе тихого та богобоязливого, а сам тільки й чекає, щоб комусь "запустити пазурі в печінки". Інший будує розкішні храми і вихваляється своєю любов'ю до "отечества", з якого між тим "кров, як воду точить". А всі мовчать, "як ягнята", наче так і треба, чекають раю на тім світі. Треба схаменутися, бо всі — і багаті й бідні — "Адамові діти".

Так думав оповідач, повертаючись напідпитку з бенкету. Ліг спати, і приснився йому дивний сон.

Здається йому, що летить сова, а він — за нею. Летить і прощається зі світом, своїм краєм, де мучаться в неволі люди.

Світає. Зайнявся край неба. Зверху відкрилася чарівна картина "повитої красою" країни, що "зеленіє, вмивається Дрібною росою, Споконвіку вмивається, Сонце зустрічає... І нема тому почину, І краю немає!" Але в т ... Читати далі »

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814 — 1861)

Тополя

Росте тополя край дороги «Стан високий, лист широкий...» Хто не йде мимо, той звертає увагу:
«Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі».
Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.
Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.
«Якби знала, що загине,— Була б не пустила».
Ніхто не знає, що йому судилося на віку. А дівочий вік такий короткий: «До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють...»
Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:
«Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло».
Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:
«Без милого батько, мати ... Читати далі »

Край дороги стоїть висока тополя. Хто не йде — дивується, звідки вона взялася.

Полюбила чорнобрива дівчина козака, а він пішов на війну та й не повернувся. Коли б знала дівчина, що так станеться, не любила б, у садок до милого не ходила б.

Тепер ходить по світу сиротою, ніщо їй не миле. Пройшов рік, другий, мати не питає, чому дівчина журиться, а потихеньку сватає за сивого та багатого. Дівчина не хоче йти за нелюба. Вона приходить до ворожки дізнатися про свою долю. Бабуся дала їй зілля, звеліла піти до криниці, умитися водою, випити трохи зілля й бігти не обертаючись. Потім випити зілля ще на тому місці, де зустрічалися. Якщо козак не приїде, треба випити втретє, тільки не хреститися.

Дівчина так усе й зробила. Козак не приїхав, а вона перетворилася на струнку тополю.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

У баладі Т. Шевченка використана народна легенда про перетворення дівчини на тополю через нещасливе коханн ... Читати далі »

Сидить козак на розпутті, грає та співає про козацьку славу. Навкруг нього зібралася громада.

Зажурилася Україна, бо ніхто її не рятує; козацтво гине, віру запродано, як галич (галки) поле криють ляхи, уніати.

Прокочуються козацькі повстання Наливайка, Кравчини, Павлюги. А це обізвався Тарас Трясило, орел сизий.

Вже не три дні, не три ночі б'ється Трясило, ізнемігся, а поляки на чолі з Конецпольським радіють, бенкетують.

Тарас зібрав козаків на раду. Вирішили, що наступати будуть вночі. Як зійшов місяць, ревнули гармати. Розпочалася велика битва — полягли всі ляшки-панки.

Над річкою, в чистім полі могила чорніє. Де кров текла козацькая, трава зеленіє. Згадає козак гетьманщину та й заплаче. Слухають люди кобзаря, сльози втирають. А кобзар тут же з журби як заграє веселої, щоб із ворогів покепкувати.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

В основі поеми — історична подія —розгром повсталим ... Читати далі »

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився.

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять!

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям.

А їм і байдуже.
... Читати далі »