Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу.

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином.

Не скаже синові: "Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись".

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені.

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Більшу частину свого життя Т. Шевченко прожив у неволі, звик страждати. Але н ... Читати далі »

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
То йді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло.
Боже небо голубеє —
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, ... Читати далі »

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає,—

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Згадай лихо, та й байдуже...

Минулось... пропало...

Згадай добре — серце в’яне:

Чому не осталось?

Отож гляну та згадаю:

Було, як смеркає.

Защебече на калині —

Ніхто не минає.

Чи багатий, кого доля,

Як мати дитину.

Убирає, доглядає,—

Не мине калину.

Чи сирота, що до світа

Встає працювати.

Опиниться, послухає;

Мов батько та мати

Розпитують, розмовляють,—

Серце б’ється, любо...

І світ божий як Великдень,

І люди як люди.

Чи дівчина, що милого

Щодень виглядає,
... Читати далі »

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

НАЙМИЧКА

(Поема)


Пролог

У неділю на світанку в полі на могилі, мов тополя, похилилась молодиця. Пригортаючи щось до себе, вона гірко оплакувала свою долю:
Ой тумане, тумане — Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану?
Є у неї і батьки, і брат, сама вона багатого роду. Та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка. Бідолашна підвелась і, ридаючи, пішла полем, співаючи сумної пісні про вдову, що втопила своїх синів у Дунаї.

І

На багатому хуторі, у гаї над ставом, жило старе подружжя. Жили вони у злагоді й достатку. Змалку удвох пасли ягнята, виросли — побралися. Придбали і хутір, і млин, і добру пасіку, але не мали дітей і дуже цим журилися.
Сидячи в неділю на призьбі, Трохим розмовляв з Настею саме про те, що їм боліло:
«А хто нас, Насте, поховає, Як помремо?» «Сама не знаю! Я все оце міркув ... Читати далі »

Пролог

У неділю вранці молодиця сидить на могилі та начебто розмовляє з туманом, прохаючи, щоб він або сховав її, або задушив. Це покритка зі своїм байстрям горює, бо прогнали її від себе батько і мати. Вона збирається віддати дитину чужим людям і журиться, що не вона буде хрестити і доглядати свого хлопчика.

Пішла вона полем та заспівала пісню про вдову, яка привела двох синів.

І

На хуторі живуть самотні дід і баба, які мають хазяйство, пасіку, всього доволі, але не мають дітей. На старість нікому їх привітати, нікому буде і поховати.

II

Дід і баба сидять удвох у неділю на призьбі, обоє святково вдягнені, та зовсім не радісні, бо самотні. Роздумують вони над своєю долею, що не дала їм діточок.

Аж раптом чують вони якийсь дивний звук. Кидаються до воріт і знаходять сповиту дитину. Старі дуже зраділи, новоспечений батько відразу кинувся за кумами, щоб повідомити про своє щастя.

Один с ... Читати далі »

Пролог. У неділю на світанку в полі похилилася молодиця, пригортаючи дитину та оплакуючи свою долю.

Є у неї багата рідня, та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка.

І

На багатому хуторі жило немолоде подружжя. Були у них і достаток і злагода, тільки дітей не мали й дуже через це журилися.

Якось у неділю старі раптом почули плач дитини. Вибігли до перелазу, а там — сповите дитя. Дуже зраділи, подякували Богові, взяли його. Знайшли кумів, охрестили Марком.

Минув рік. Старі доглядали хлопчика, як рідного сина. Аж ось прийшла на хутір гарна молодиця, стала проситися до них у найми.

Настя з Трохимом, порадившись, вирішили взяти наймичку, бо чим було вже важко і по господарству поратися, і малого Марка няньчити.

Наймичка зраділа. Була в роботі невсипущою, все встигала, и найбільше за дитиною доглядала, піклувалася, як про рідну. Старі тільки дивувалися та раділи, а ... Читати далі »

ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)

НАЗАР СТОДОЛЯ

(Історична драма)

Дія відбувається в XVII столітті в козацькій слободі поблизу Чигирина.

Акт перший

Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку Галю. Прагнучи ще більшого багатства і пошани, він просить свою молоду ключницю Стеху умовити Галю піти за багатого старого чигиринського полковника Молочая. За цю послугу Хома обіцяє Стесі одружитися з нею. Хитра Стеха згоджується допомагати Хомі і переконати Галю, що старий чоловік кращий за молодого, бо буде в усьому догоджати і коритися жінці.
Стеха питається у Хоми дозволу після розмови з Галею піти на вечорниці, і він дозволяє.
Хома, замислившись насамоті, сміється з довірливої Стехи, яку він ніколи не візьме за дружину, бо «Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем».
Хома попереджає дочку про прихід старостів. Галя радіє, гадаючи, ... Читати далі »

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися.

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув,

А той сестру.

А найменший

Молоду дівчину.

Посадила стара мати

Три ясени в полі.

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині...

А дівчина заручена —

Червону калину.

Не прийнялись три ясени,

Тополя всихала.

Повсихали три явори.

Калина зов’яла.

Не вертаються три брати.

Плаче стара мати,

Плаче жінка з діточками

В нетопленій хаті,

Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину...

А дівчину заручену

Кладуть в домовину.

Не вертаються три брати,

По світу блукають,

... Читати далі »

На Дніпрі — буря. Горами здіймаються хвилі, гнуться від вітру тополі. А на березі щось біле блукає. То не русалка, а дівчина, яку ворожка зробила причинною, щоб не сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв повернутися, та все не їхав. Дівчина-сирота щиро полюбила козака, побивалася за ним, не знаючи, чи живий, чи ні, кохає її чи іншу зустрів.

Так вона ходила берегом, а тим часом з води виринули русалки й залоскотали її.

Вранці виїхав із діброви козак, його кінь вороненький ледве ступав. Під’їхав до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, побачив милу, а вона лежить не дихаючи. Розігнався тоді козак та в дуб головою!

Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня, козака й дівчину під дубом. Думаючи, що ті сплять, хотіли злякати, але, зрозумівши, що вони неживі, втекли. Козака й дівчину, як сиріт, поховали громадою. Посадили над козаком явір та ялинку, а над дівчиною — червону калину. На гілках співають п ... Читати далі »

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

У таку страшну погоду на берег Дніпра виходить дівчина. Вона чекає свого коханого, що пішов у похід разом з іншими козаками. Вона збожеволіла від зілля, яке дала їй ворожка, щоб менше тужила за козаком.

Дівчина — сирота, у неї було тільки одне щастя в житті — її коханий, але, мабуть, і його вона втратила.

Від горя дівчині починає ввижатися, що з води виходять маленькі діти, дівчата. Вони співають, кружать навколо неї, сміються. Дівчина лізе на дерево, до самої верхівки. Дивиться униз — там її чекають русалки. Коли дівчина спустилася, русалки залоскотали її.

Дівчина лежить під старим дубом при битій дорозі.

В цей час повертається коза ... Читати далі »