Шкільний твір за повістю О. Кобилянської «Людина». Ольга Юліанівна Кобилянська, видатна українська письменниця і громадська діячка, не могла не замислюватися над тим, якою вона хоче бачити людину майбутнього. З жінками тут усе зрозуміло, адже багато її творів присвячено саме цьому питанню (жінка правами і становищем у суспільстві повинна дорівнятися чоловікам), а от яким повинен стати чоловік, як удосконалюватися? На це питання письменниця дає відповідь хай і епізодичним, але важливим образом Стефана Лієвича. Це студент-медик, який приїхав на канікули додому і познайомився з Оленою Ляуфер та іншими молодими людьми. Він одразу привернув до себе увагу молоді, бо «чого вже… не оповідав!», а «вони прислухувалися йому, неначе б апостол правди витав між ними…» Стефан говорив про дівчат, які здобували вищу освіту, про те, що «емансипація жіноча в Швейцарії або і в інших поступових краях - се точка давно виборена» і що йому соромно, бо «тут жінки осталися ще так позаду за д ... Читати далі »

Чи знаєте ви, що колись земля була володаркою селян? Так, саме володаркою. Адже раніше заради клаптика землі селянин годен був перенести всі злигодні, здичавіти, стати на горло всім людським почуттям. Навіть вбити рідного брата. Про це нам розповідає повість О. Кобилянської «Земля». Цікаво, що в основу її сюжету покладено дійсний факт братовбивства, що трапився в селі Димка Глибаць-кого повіту на Буковині восени 1894 року. В родині Костянтина Жижіана молодший брат для того щоб дістати у спадщину батьківську землю, забив старшого брата. Проте не треба вважати, що це явище було типовим і чи не в кожній родині траплялися такі вбивства.

О. Кобилянська крок за кроком показує глибоку залежність селян від землі. Приватна власність на неї визначає і взаємини між людьми, формує їх психологію, спрямовує їх поведінку, вчинки і дії. Івоніка і його дружина Марійка поважають старшого сина Михайла, бо він любить землю й енергійно працює на ній. До молодшого ... Читати далі »

З давніх-давен жила в людині велика любов і пошана до землі, яка була то лагідною матінкою, то злою володаркою людських душ. Вона і дарувала, вона ж і забирала. Але все ж таки селянин, який не мав землі, не відчував себе людиною. Тому й горбився на ній, віддавав усі сили, всю снагу, все життя. Для нього земля була всім: годувальницею, домівкою, навіть богинею, якій він час від часу приносив жертви. І жертвою іноді мусила бути власна доля. Особливо важко було вибрати життєвий шлях селянину, котрий нічого не бачив, крім свого села та свого клаптика землі. Чи міг він вирішити, як жити, до чого прагнути? Усі його діди та прадіди працювали на землі, віддали їй усе, що тільки може дати людина, й полягли в неї, наказавши правнукам продовжувати свою справу. Так сталося б і з Івонікою Федорчуком, який намагався передати дітям свою вікову любов до землі. Але доля зле насміялася з нього, перекресливши все, що було близьке й дороге, забравши віру й надію, залишивши тяжке почутт ... Читати далі »

Людина - це творіння не лише природи, а й суспільства, в якому вона живе. Отже, навколишнє середовище має великий вплив на формування характеру, поведінки та вчинків людей. Ольга Кобилянська у своїй повісті «Людина» майстерно показала інтелігенцію середнього достатку глухого провінційного містечка. Ще на початку своєї розповіді вона ніби запитує: чому талановита жінка не може реалізувати себе у праці, чому єдина можлива вдала кар’єра - вийти заміж за багатого? О. Кобилянська розглядає ці питання, показуючи читачеві родину головної героїні Олени Ляуфер. її батько - «мав велике поважання, великий вплив і великі доходи», а ще мав слабкість: «любив одушевлятись гарячими напитками». Ця «слабка сторона» з часом мала дедалі більші наслідки: він наробив великих боргів і ввів родину у матеріальну скруту. Його звільнили з роботи, давши лише невелику частку пенсії. Товариші по чарці підказують вихід - вигідно віддати заміж дочку.

Опір Олени спричиняє ст ... Читати далі »