Неділя, 18.02.2018, 12:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Логін:
Пароль:

Зарубіжна літ.
Головна » 2011 » Листопад » 19 » У нашім раї на землі скорочено - Шевченко Тарас
15:04
У нашім раї на землі скорочено - Шевченко Тарас


Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся.

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись.

Наговоритись. "Це моє! Моє!" —

І дивиться на його,

І молиться за його богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. "А подивіться!

Моє найкраще над всіми!"

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його.

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого. Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,

І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома.

Наготи Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти не здужаєш і встати.

Щоб хоч огонь той розвести.

В холодній молишся оселі

За їх, за діточок.

А ти.

Великомученице?

Села Минаєш, плачучи, вночі.

І полем, степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: "Он байстря

Несе покритка на базар".

Безталанная! де ділась

Краса твоя тая.

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

1 вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази.

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли-то воно буде

Гратись і промовить

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

Ти зрадієш; і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива.

Та недовго.

Бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине

Калікою на розпутті,

Щоб собак дражнила,

Та ще й вилає.

За те, бач.

Що на світ родила.

І за те ще, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого.

Поки не загинеш

Межи псами, на морозі,

Де-небудь під тином.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Будучи на засланні, в далеких казахських степах, Т. Шевченко ніколи не забував рідного краю, думкою линув до нього. І проймався глибоким співчуттям до знедолених, особливо жінок. Згадував матір, сестер, добру сусідку Оксану. По-різному склалася їхня доля.

Щаслива мати тішиться своїм дитям. їй здається, що кращого за нього немає у світі, і всі також милуються ним. Але проходить с, діти виростають, змушені кидати матір одну і йти на заробітки. А вона все молиться за них. Інша мати проклинає своє материнство, адже вона — по крихітка, її дитина — байстря від лукавого пана, який порозважався й покинув. Усі люди також відвертаються від них. Яка доля такої дитини? Тільки старців водити, а матері — загинути десь під тином.

Вірш пройнятий гарячим співчуттям до долі жінки-матері, а слова:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим

стали афоризмом.
Категорія: Твори з української літератури - Стислі перекази | Переглядів: 887 | | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Твори та реферати © 2018


  • Львів