П`ятниця, 29.03.2024, 07:55
Вітаю Вас Гість | RSS

Логін:
Пароль:

Зарубіжна літ.

Головна » Архів матеріалів
Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо.

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?" — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда, —

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма (1), —

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

(1) Епіграма — зле і дотепне зауваження про кого-небудь.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Головна риса ліричної героїні вірша (як і самої авторки) — гордість, велика сила духу. Сльози вона вважає слабкістю. Але проходить час, і героїня потрапляє в зовсім іншу ситуацію, протилежну. Коли їй хочеться посміятися над кимось, висміяти якісь вади, вона боїться ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1747 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну.

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Леся Українка, слабосила, хвора жінка, мала могутню зброю — по етичне слово. Та ще — багату уяву, палке серце. Тому й захотілося їй стати піснею, щоб вільно по світу літати, допомагати людям у горі й радіти з ними в радості. Ліричну героїню ваблять стихії, космос. їй хочеться вітром літати від ясних зір до глибокого моря. Має вона й свої таємниці, "щастя... таємне", яке засіяє разом із нею ясніше ясної зорі й гучніше, ніж море. У вірші багато інверсій, епітетів, які увиразнюють основну д ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1820 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певне, тут не чули зроду.

Що бува негода в світі!

Тиша в морі... ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем,

В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем.

Стиха весла підіймає,

І здається, що з весельця

Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця

Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу.

Тим шляхом, що проложило
... Читати далі »

Три як рідні брати

Повість

І

Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати. Не відпускали навіть попрощатися з рідними. Тільки на три дні нарешті відпустили.

Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри. Тільки брат Онуфрій мовчав. Іван здивувався і запитав, невже йому не жалко. А у брата лише дві сльозини скотилися по щоках.

Попрощався солдат з усіма й пішов.

II

Пройшло два роки, та немає Іванові втіхи. Легшає тільки тоді, як помолиться Богові.

Він відрізняється від усіх інших солдат, в казармі всі кричать і б’ються, а він все мовчить. За це капрал Косович прозвав його кам’яним.

Якось капрал прибігає в казарму і повідомляє Іванові Шовканюку, що до нього з дому прийшов лист. Солдати сміються, що тепер хлопцю доведеться за все платити. Тільки сам Шовканюк знає, як тяжко живе його мати-вдова з дітьми, а брат зовсім хворий.

ІІІ ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1466 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ
(1834—1888)
ТРИ ЯК РІДНІ БРАТИ

(Повість)

І

Іван Шовканюк — головний герой повісті, згадує своє життя, як його, двадцятилітнього хлопця, забрали в цісарську армію. Хлопець ледве—ледве випросився на три дні додому, щоб попрощатись із рідними. Мати з сестрами плакали, лише старший брат Онуфрій виглядав байдужим, бо він був хворим і потихеньку гинув.
«— Братику,— кажу,— а вам мене не жалко? Він мені на це нічо не відповів, тільки дві сльози великі —великі покотились по красному та зав'ялому тому личку.
Заплакав і я собі, попрощався та й пішов».

II

За два армійських роки Іван не знайшов собі друзів у армії, бо був сумний і мовчазний. Лише іноді він тихо плакав, стоячи на вахті, щоб ніхто не бачив. «Аукасарні — от як у касарні: гомін, зойк. Дехто лає, дехто б'є, декого знов другі б'ють. А я собі — от як то я: все мовчу та своє діло роблю. Пан капрал Косович не раз, бувало, й кажут ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1684 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Поема

Присвячую А. Кримському

І

Мов зелена піраміда

на хвилястім синім полі,

на рівнині лазуровій

велетенський ізмарагд, —

так облита дивним морем,

під безхмарним теплим небом

зноситься, шумить, пишаєсь,

спить Афонськая гора.

Унизу, де з хвиль кипучих

гранітові сірі скали гордо,

просто вгору пнуться —

стіни, колоси, стовпи, —

там внизу музика дика

не вгаває на хвилину,

б’ються хвилі о каміння,

бризка піни срібний вал.

Весь час на Афоні чути дзвони, неначе докір тим людям, які зробили мертвим цей квітучий куточок землі.

II

На Афоні дзвони дзвонять

у неділю по вечірні;

починає Прот великий,

окликаєсь Ватопег.

Потім відгукуються інші дзвони, яким вторує зітхання. Хрестя ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2204 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Під безхмарним небом у синьому морі височить зелена Афонська гора. Здається, що вона спить: не оживляють її ні спів, ні сміх, ні розмови. Лише тричі на день лунають сумні дзвони монастирів. "Ті ридання металеві — знак, що хтось розставсь із світом", і це "щоденна новина". Хто б не покинув світ — скитник, чернець, послушник (може, навіть колишній князь, пан), ігумен — усім однакова шана: "Со святими упокой!"

У височенних скелях темніють нори, як гнізда ластівок. Там звершують свій подвиг аскети, які відмовляються від усіх зв’язків із земним життям і знаходять у таких печерах свій останній притулок.

На Афоні задзвонили всі дзвони у неділю після вечерні. Розчинилася монастирська брама й виступив церковний хід. Віють корогви. Серед монахів іде дідусь сивобородий у сіряці на голім тілі й несе березовий хрест. Підходять до крутого урвища над морем. Ігумен питає, чи по добрій волі старець хоче залишитися в печері, одректися од світу й од усіх земних спокус. Старець г ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1047 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.

Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.

На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони допомогли йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.

Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.

Під час першого бою ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 3173 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

І

Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями.

Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні стріли, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром його доньку, Мирославу. Дівчина була вродлива, добра, ніжна і разом із тим сильна, смілива. Ще при народженні вона втратила матір, а нянька, проста жінка, привчала її до всякої роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всілякі труднощі.

На стрімкім підгірку, вкритім густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедів. Туди й прямував Тугар Вовк, взявши за провідника місцевого сміливця Максима Беркута. Той розставив мисливців у два ряди, не знав тільки, що робити з Мирославою, але дівчина не відступила від свого наміру полювати разом із чоловіками.

Коли перед ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 2901 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

Повість

І

На закладинах будинку капіталіста Леона Гаммершляга, що прибув у Дрогобич з Відня, покалічило робітника Бенедя Синицю. За пропозицією майстра робітники збирають гроші, щоб допомогти його родині. Не дає грошей тільки будівничий, який, крім того, погрожує звільнити майстра з роботи.

II

Після закладин Леон і Герман пішли до Рифки, щоб домовитись про одруження Готліба з Фанні.

Герман думає про свого сина Готліба, який зовсім ні до чого не придатний. Навіть під час дворічного навчання у львівського купця він нічого не навчився, тільки дарма витратив гроші та знущався з інших.

Від Рифки вони дізнаються, що вона отримала листа від львівського купця, який повідомляє про зникнення Готліба. Є припущення, що він утопився, бо знайшли тільки одяг. Рифка кричить у розпачі на Германа, звинувачуючи його в усьому.

Ображений Леон повертається додому і складає плани помсти.

Герман вирушає у Л ... Читати далі »
Категория: Твори з української літератури - Стислі перекази | Просмотров: 1621 | Дата: 19.11.2011 | Комментарии (0)

« 1 2 3 4 ... 23 24 »

Твори та реферати © 2024


  • Львів